9 травня. в пошуках святкового піднесення.

Sleepwalker ° 08.05.2011 в 18:05

чудова тут започаткувалась традиція - розказувати про своїх предків, що брали участь у другій світовій війні. ще більше тішить, що не всі обмежуються лише спогадами про предків, але й намагаються дати оцінку тим подіям. а давати є що - не все настільки однозначно, як колись нас навчали в школі, або як навіть зараз, наша рідна влада ставиться до тих подій.

я теж не обмежусь лише оповіддю про дідів. власне, це буде найменша частина мого поста. а що я можу написати, коли дідів у мене було два, в бойових діях брав участь один, а знав я - жодного. отже, один дід жив у глибокому тилу, і працював на заводі по дві зміни, як це переважно робили всі, хто був в тилу. другий дід - киянин, не міг залишатись осторонь, тому воював всю війну. даних про нього небагато - фото з фронту, кілька нагород і розповіді бабусі, які я поки що пам"ятаю з дитинства. дід - Микола Гур"янович, був стрілком на літакові-винищувачі. найбільше відзначився коли брали Кеніґсберґ. війну закінчив на території Німеччини, щоправда, не встиг дійти до Берліна. після війни служив до 1948 року в Німеччині. після повернення до Києва жив щасливо, поки раптом не загинув у 1954. йому було лиш 29 років... от, власне, і вся історія.

а тепер щодо мого бачення тих подій і дати 9 травня, яке вважається святом. більш за все мене зараз обурює офіційна точка зору. мені трошки незрозуміло, чому, наприклад, замість того, щоб об"єднувати країну, за "допомогою" цих свят її намагаються посварити. влада виправдовується: мовляв, ми шануємо ветеранів, їм приємно бачити символи тієї країни. хоча, ветеранові було б приємніше отримувати гідну пенсію і медичне забезпечення. але чомусь на це мільйонів не вистачає. на відміну від виготовлення прапорів. і воно зрозумло - ветеран за свою підвищену пенсію нікому відкатів давати не буде.на ветеранові не заробиш - хіба що витратиш. будь-яка розумна людина зрозуміє, що нинішня влада, не дивлячись на те, що вона вже 20 років розбещена капіталістичними побрякеньками різного ґатунку і вартості, все одно залишається "совковою". совковою в тому розумінні, що, як і колись в ті часи, так і зараз, думає про символи, забуваючи про потреби людей. навіть якщо ті потреби не такі вже й великі, адже наші пенсіонери багато не вимагають.

ще один момент, який мене ставить в тупік: чому дата початку війни у нас і досі вважається червень 41-го? чому не вересень 39-го? чому третина нашої країни вважається історично "загубленою"? це неймовірна, безґлузда історична помилка, причина якої в тій совковій свідомості. ця всідомість дозволяє вузколобо бачити ті події тільки так, як кажуть з Москви, знову ж таки офіційно забуваючи власну історію! і це навіть після того, як Путін офіційно, прилюдно сказав, що війну було б виграно і без України! після подбних спогадів самих ветеранів (див. посилання) http://ukrgazeta.plus.org.ua/print.php?ida=545  але добре, що люди пам"ятають і знають історію, є ще ті, хто самі можуть розказати, тому не все так вже й погано.

не бачу приводу для завтрашнього святкування. українці в цій війні програли двічі. перший раз, коли 8 мільойнів полягли під час війни, а другий, коли ця війна скінчилась, тоталітаризм остаточно закріпився на нашій території, не залишаючи ніякої надії на звільнення. то що ж тоді святкувати?

{ 10 Коментарів: }

ненависна свобода.

Sleepwalker ° 08.02.2011 в 21:46

до цих пір не можу звикнути до нинішнього життя. настільки докорінно воно змінилось, настільки багато з"явилось свободи, що у все це дуже важко повірити. і прийняти.

в цьому контексті дуже влучною виглядає цитата від (as usual) Андруховича - справжня свобода не тоді, коли ти її маєш, а коли по справжньому її хочеш. я не хотів цієї свободи. не такою ціною...

{ 47 Коментарів: }

завтра починається сьогодні.

Sleepwalker ° 29.08.2010 в 19:46

сьогодні у нас напевно найхолодніший день літа. так незвично вдягати щось тепліше за футболку і підкатані джинси... ці шкарпетки і туфлі. вдяг куртку і це було якось особливо химерно. ти ж знаєш, що я люблю на собі як найменше і як найзручніше. і наче не аж такий холод, але з іншого боку підсвідомо побоююсь застудитись (тим більше, що останній раз був не так давно).

у машині грала ота вже трохи остогидла "а я на морі". але знаєш що цікаво - вона грає завжди тоді, коли хтось з нас на морі) цей символізм у нашому житті - він просто іноді вбиває. в першу чергу тому, що його неможливо передбачити, а коли він стає помітним - вже нічого не зміниш. калейдоскоп символів розкручується в голові і тепер залишається хіба що тримати голову, аби не розкрутилась разом із тим калейдоскопом.

знаєш, а взагалі стало дуже спокійно на душі. спочату привчав себе, а зараз само пішло - автоматично. бо не можна постійно бути в напрузі. коли напружений - сам починаєш шукати отих символів і від того стає нестерпніше. час іде і з кожною хвилиною щось змінюється, думаю що змінюється навіть на краще - треба лише почекати осені. осіння дорога має свої переваги. я б навіть сказав, що осіння дорога - найкрасивіша, і комфортна, і  затишна і взагалі осінь змушує насолоджуватись останніми сонячними днями, листям (хоч і на землі, хоч вже і не зеленим), теплу. але тепло я тут навів швидше для узагальнення ідеї. насправді тепло є поміж нами, не зважаючи на пору року.

*от тільки шкода витрачати це тепло на пів-континенту* особливо, коли стає дедалі холодніше. а не пішли б вони? обійдуться, ящєтаю))) хай цим займаються активісти Амії Спасіння чи Червоний Хрест.

 

 

Музика: kings of leon

{ 94 Коментарів: }

а насправді так просто...

Sleepwalker ° 23.08.2010 в 13:11

з одного боку, нема нічого дивного в тому, що наші люди - громадяни України, відчувають відразу до суспільного, або просто - спільного. не дивно, що бути, як всі, зараз так само не сприймається, як колись було ідеологією мільйонів. так - це знов совок винен.

вже безліч разів історія нас пхала писком в багно і показала, що насправді ніхто нам нічого просто так не подарує. і то, що 91-го Незалежність нам дісталась майже безкровно - цього не достатньо. і не варто забувати минулі століття, коли українці проливали річки крові за свою волю, не маючи і близько таких шансів, які ми маємо сьогодні. вже 19 років, маємо, панове. не приклавши зусиль рай на землі не побудуєш. і не варто боятись помилок, адже банальне прислів"я таки каже правду - не помиляється лише той, хто нічого не робить.

ми постійно звинувачуємо політиків, мовляв вони не живуть тут - вони тут як гості. Бог їм суддя, але треба подивитись правді в очі - більшість з нас живе так, наче ми тут гості. і як тут не пригадати рядки Сашка Положинського:

  А насправді так просто змінити життя! Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття, Полюбити свою землю, свою рідну природу, Відчути себе часткою єдиного народу. Бо ми не безрідні, бо ми – українці! Тож досить плювати в дідівські криниці, Досить боятися вірити в краще, А своє на чуже не міняти нізащо! Спільнота розумних, міцних, незалежних, Без "правобережних", без "лівобережних", Добрих, привітних і незрадливих, В усьому єдиних, в усьому щасливих. Лиш уявіть, якою стане країна, В якій кожна людина живе як людина, В якій все, що хороше, – значить і наше!... Але поки, на жаль, все зовсім інакше...

я навмисно написав це одним рядком - не пригадуйте пісню, просто прочитайте. як текст. особисто я готовий підписатись під кожним словом.

знаєте, вже майже 20 років пройшло.  я думаю, що для перехідного періоду, або для періоду адаптації достатній термін. кожен може пересвідчитись на власні очі, що так ми далеко не поїдемо. отже може вже настав час думати суспільно? не зливатись в ідеологічному екстазі на "майдані біля церкви", а жити власним життям і розсудом, але з проекцією на маштаб всієї країни, всього народу. це дуже прості речі, насправді. нічого надлюдського. все починається з самоповаги. не можна втрачати гідність, як би важко не було.

{ 89 Коментарів: }