кулінарні тортури 2

Sleepwalker ° 20.06.2013 в 22:46

у порівнянні з тваринами людина відчуває запахи дуже слабо. лише двадцята частина мозку відповідає за нюх. саме ця двадцята частина мого мозку сьогодні взяла на себе ще і додаткову функцію будильника. 

є запахи собі, як запахи, а є запахи смачної їжі, настільки запашні, що здається вони щось важать. коли їх вдихаєш, вони наче осідають на стінках шлунку. проблема лише в тому, що наїстися в такий спосіб неможливо - можна лише роздратуватись. запах з часом минає, але там у шлунку ще залишаються спогади про нез'їдені смаколики. 

не знаю кому з сусідів знадобилося готувати запашні м'ясні страви о восьмій ранку, але краще б вони цього більше не робили, бо це справжні тортури. а якщо вже і готують, то нехай потім приходять пригощають, як компенсацію за дарма виділині шлункові соки, чи шо...

{ 4 Коментарів: }

9 травня. в пошуках святкового піднесення.

Sleepwalker ° 08.05.2011 в 18:05

чудова тут започаткувалась традиція - розказувати про своїх предків, що брали участь у другій світовій війні. ще більше тішить, що не всі обмежуються лише спогадами про предків, але й намагаються дати оцінку тим подіям. а давати є що - не все настільки однозначно, як колись нас навчали в школі, або як навіть зараз, наша рідна влада ставиться до тих подій.

я теж не обмежусь лише оповіддю про дідів. власне, це буде найменша частина мого поста. а що я можу написати, коли дідів у мене було два, в бойових діях брав участь один, а знав я - жодного. отже, один дід жив у глибокому тилу, і працював на заводі по дві зміни, як це переважно робили всі, хто був в тилу. другий дід - киянин, не міг залишатись осторонь, тому воював всю війну. даних про нього небагато - фото з фронту, кілька нагород і розповіді бабусі, які я поки що пам"ятаю з дитинства. дід - Микола Гур"янович, був стрілком на літакові-винищувачі. найбільше відзначився коли брали Кеніґсберґ. війну закінчив на території Німеччини, щоправда, не встиг дійти до Берліна. після війни служив до 1948 року в Німеччині. після повернення до Києва жив щасливо, поки раптом не загинув у 1954. йому було лиш 29 років... от, власне, і вся історія.

а тепер щодо мого бачення тих подій і дати 9 травня, яке вважається святом. більш за все мене зараз обурює офіційна точка зору. мені трошки незрозуміло, чому, наприклад, замість того, щоб об"єднувати країну, за "допомогою" цих свят її намагаються посварити. влада виправдовується: мовляв, ми шануємо ветеранів, їм приємно бачити символи тієї країни. хоча, ветеранові було б приємніше отримувати гідну пенсію і медичне забезпечення. але чомусь на це мільйонів не вистачає. на відміну від виготовлення прапорів. і воно зрозумло - ветеран за свою підвищену пенсію нікому відкатів давати не буде.на ветеранові не заробиш - хіба що витратиш. будь-яка розумна людина зрозуміє, що нинішня влада, не дивлячись на те, що вона вже 20 років розбещена капіталістичними побрякеньками різного ґатунку і вартості, все одно залишається "совковою". совковою в тому розумінні, що, як і колись в ті часи, так і зараз, думає про символи, забуваючи про потреби людей. навіть якщо ті потреби не такі вже й великі, адже наші пенсіонери багато не вимагають.

ще один момент, який мене ставить в тупік: чому дата початку війни у нас і досі вважається червень 41-го? чому не вересень 39-го? чому третина нашої країни вважається історично "загубленою"? це неймовірна, безґлузда історична помилка, причина якої в тій совковій свідомості. ця всідомість дозволяє вузколобо бачити ті події тільки так, як кажуть з Москви, знову ж таки офіційно забуваючи власну історію! і це навіть після того, як Путін офіційно, прилюдно сказав, що війну було б виграно і без України! після подбних спогадів самих ветеранів (див. посилання) http://ukrgazeta.plus.org.ua/print.php?ida=545  але добре, що люди пам"ятають і знають історію, є ще ті, хто самі можуть розказати, тому не все так вже й погано.

не бачу приводу для завтрашнього святкування. українці в цій війні програли двічі. перший раз, коли 8 мільойнів полягли під час війни, а другий, коли ця війна скінчилась, тоталітаризм остаточно закріпився на нашій території, не залишаючи ніякої надії на звільнення. то що ж тоді святкувати?

{ 10 Коментарів: }

Великдень, шановне товариство!

Sleepwalker ° 24.04.2011 в 23:03

з ранку мав не такий святковий настрій, як зазвичай*, і про привітальний пост навіть не думав **. тим не менш Великдень входить до трійки свят, які на мою думку мають найбільший в житті сенс, разом із Різдвом і Днем Незалежності. пізніше я поїхав до мами ( бо це перший Великдень, який святкую без батька), там був обід - все як треба і з домашньої hand made паскою, і з узваром плюс багато інших різних наїдків. і не знаю - чи то на мене так їжа вплинула, чи просто присутність рідних людей, але настрій значно поліпшився. отже, це все я до того, що не зможу без традиційного вітального поста всім своїм друзям. мої найщиріші вітання зі святом Христового Воскресіння!!!

як символічний дарунок - добірка патріотичних раритетних українських листівок, присвячених святу.

*чому - читай поперелній пост

** однак це не означає, що я не хотів тебе привітати, #username#

{ 21 Коментарів: }

friday-night-sunflower-seed-farewell blues.

Sleepwalker ° 23.04.2011 в 20:28

...baby you don't know,

you don't know my mind,

when you see me laughing,

laughing just to keep from crying...

за один день побачив два вокзали - залізничний і автобусний. видовище незабутнє - здається, що з Києва виїхало більше людей, ніж залишилось. в усьому винні купа приїжжих і наближаючийся Великдень, що змушує отих приїжжих розїжжатися по своїх малих батьківщинах. то було жахливе, майже армаґґедонне видовище. опинивших серед них мимоволі починаєш питати себе: "а чому я залишаюсь? чому не штовхаюсь в чергах і не товкчу писок водіям, у яких не вистачає місця для мене до Нововолинська/Трускавця/Ворохти/Херсона?... " а, ну так - я ж тутешній!

і ще, не залишало враження, що ти сьогодні так і не поїдеш. забагато було несподіваних перешкод. але я не можу перебороти вродженне відчуття відповідальності і наступивши на свою горлянку, аби не нашкодити тобі, відпустив.

сам не помітив, як став лузати насіння, хоч не особливо його люблю. пробач, Дієґо - завтра куплю тобі ще...

от сьогодні якраз той випадок, коли ніяка музика не заходить настільки добре, як новий альбом Хью Лорі! те що треба! згадалося старе - реп, це коли поганій людині добре, а блюз - коли хорошій погано.

{ 26 Коментарів: }

рукописне.

Sleepwalker ° 03.04.2011 в 13:55

мені ліньки щось писати

{ 37 Коментарів: }

ґутен морґен (с)

Sleepwalker ° 30.03.2011 в 10:21

ранок сьогодні був справді раннім.

а Дніпро - аж занадто дніпровським чарівним.

all the best і вдалого дня!

{ 12 Коментарів: }

дві аудіо бомби.

Sleepwalker ° 26.03.2011 в 18:09

пара минулих музичних тижнів були підірвані двома потужними вибухівками в багатотротиловому еквіваленті. вибухівки ці були різними. перша, на ім"я iamx - бомба вповільненої дії. ретельно зібрана, старанно закладена із встановленим таймером на певний час. друга - Within' Temptation - більше нагадує пехотну міну. ідеш собі, думаєш про своє і вже за мить твій організм розпадається на маленькі кавалки) а якщо конкретно і без витребеньок, то просто хотів поділитися враженнями від двох свіжих релізів.

четвертий альбом Кріса Корнера - потужна, емоційна, насичена і дуже сексуальна музика. сексуальна не в сенсі чогось прекрасного, а радше дуже порочного, потаємного, про що вголос не розказують. єдиний мінус полягає в тому, що саунд альбому нагадує попередній альбом і в майбутньому хотілося б почути щось новеньке.

відео на новий сінґл ghosts of utopia і пара вже заслуханих нових пісень:

друге - зовсім з іншої опери:

лише вчора виданий новенький альбом within' temptation - the unforgiven.і точно, боюся, що старі фани гурту не простять їм подібні експерименти. альбом абсолютно нетиповий від обкладинки і до музичного оформлення - ніякого симфо-металу, лишився хіба що сам метал, чи просто хард. але мені альбом від першої до останньої пісні пішов на "ура". причому - з першого ж прослуховування.

відео на перший сінґл faster і пара найулюбленіших пісень:

PS - ок, поправочка - в прев"ю відео показує, а в опублікованому дописі - дзуськи! ну, це ХБ і нічого з цим не поробиш.

повна версія посту із рухомими карцінками - http://www.khutor.net/blog/219.html

{ 19 Коментарів: }

примара свобода.

Sleepwalker ° 25.03.2011 в 13:56

багатьом відомо, що втрата найближчих родичів - це ні з чим незрівнянне емоційне випробування. але опісля, як правило, на це все нашаровується безліч юридично-майнових питань, які пересічній людині спочатку годі осягнути своїм розумом. воїстину, держава робить все можливе, щоб перетворити цю процедуру на справжні тортури.

почавши цей процес, я намагаюсь не втратити свій здоровий ґлузд і підійти до цього з притоманним мені добрим гумором, що ґрунтується на де-якому життєвому досвіді. не те, щоб я раніше цим займався, але питання, що мають стосунок до державних установ вже доводилось вирішувати декілька разів. але зараз в черговий раз доводиться дивуватися недолугості нашої системи ЖКГ. довідка на довідку, дозволи і юридичне обґрунтування кожного другого папірця - це все настільки заплутано, відбирає до біса багато часу і мого, як клієнта, і багатьох спеціалістів, що обробляють багато інформації.

але аналізуючи, навіть я, не спеціаліст у цих ґалузях, намагаюсь зрозуміти, як можна було б розплутати все це павутиння між кількома державними установами, кожне з яких видає або підтведжує десятки папірців. і рішення приходить буквальне через годину. приходить разом із розумінням, що на державному рівні ми все ще знаходимось у стані "глибокого совка" - глибока темна дупа. я б цю дупу поставив поміж дупи медичного обслуговування і дупи системи освіти.

але на відміну від першого і третього, систему ЖКГ змінити незрівнянно легше, запровадивши елементарну елекронну базу, де всі данні щберігались би на одному сервері і всі спеціалісти, чи установи, дотичні до цього, мали б доступ до неї. але що про це говорити - за 20 років Незалежності жодній владі не спадало на думку змінити хоч щось. і це навіть зрозуміло. не дивлячись на те, що тоталітаризму вже нема, держава не хоче остаточно звільнити своїх громадян. адже якою б вільної людина не відчувала себе в повсякденному житті, в державних установах, як ніде кожен може відчути себе кріпаком, залежним від системи. це така собі скляна стіна, об яку розбиваються усі уявлення про власну самостійність і свободу. коли розумієш, що абсолютна свобода - утопія.

{ 35 Коментарів: }

емоційний ексґібіціонізм.

Sleepwalker ° 11.02.2011 в 00:26

останнім часом стала проявлятись тенденція до епатажу. от як наприклад минулого тижня танці в супермаркеті. то була самба, чи може боса-нова - не це важливо, а те, що пофіґ на інших. або голосне "а де тут у них надвеликі презервативи?" (С) і знову ж таки головне не те були вони у них чи ні, а те, що обидва випадки тебе аж ніяк не збентежили, а радше потішили.

от і сьогодні ця тенденція про себе нагадала. стоячи в черзі у Макдоналдсі, почув (а потім і побачив) за сусідньою невільною касою пацанчіка непевної орієнтації і мимоволі, абсолютно незамислюючись зімітував його вимову і інтонацію, замовляючи своє. правда, на цей раз на мене подивились як на ідіота. і касирка і пацанчік. напевно не так вже й гарно зіграв. а може просто не було поруч тебе і не було кому підіграти))) головне, що як і минулого тижня на їх реакцію було пофіґ.

стримувати емоції це таке піжонство. не кажучи про те, що це ще й шкідливо.

{ 37 Коментарів: }

ненависна свобода.

Sleepwalker ° 08.02.2011 в 21:46

до цих пір не можу звикнути до нинішнього життя. настільки докорінно воно змінилось, настільки багато з"явилось свободи, що у все це дуже важко повірити. і прийняти.

в цьому контексті дуже влучною виглядає цитата від (as usual) Андруховича - справжня свобода не тоді, коли ти її маєш, а коли по справжньому її хочеш. я не хотів цієї свободи. не такою ціною...

{ 47 Коментарів: }

що насправді відбувається.

Sleepwalker ° 15.12.2010 в 00:18

перша ідея цього допису була про заворушення у Москві і взагалі викласти свої роздуми щодо цих процесів у нашого північного сусіда. аучо-всі про це пишуть, всі мають свою думку, події неординарні, отже why not? правда, тенденція така, що не прийнявши якіхось радикальних заходів на кшталт повного реформування міліції (крім перейменування її у поліцію), кремль має всі шанси перевести цю проблему з неординарних в ранг ординарних. принаймні зараз не видно бажання робити якісь серйозні кроки, крім погрозливих записів Мєдвєдєва в Твітері "все, кто нагадил будут наказані. не сомневайтесь". народ все одно переважно "сумнєваєтся"...

але подумав трохи і вирішив про це не писати. у нас що інших нагальних проблем нема? мене, наприклад непокоїять наїзди наших рідних органів на журналістів. от вчора, наприклад, відбулося аж два. і журналісти такі, не найнепомітнішні. один - Мустафа Найєм, якого затримали біля офісу 5-го каналу, начебто за підозрою в пограбуванні жінки (і його національність тут зовсім не при чому!!!). другий - Віталій Сич, головний редактор часопису Кореспондент, документи якого перевіряли прямо коло офісу редакції. цікавий збіг, до чого б це?... плюс сьогоднішня новина про підвищення платні за тепло в Києві вісля 1-го січня аж на 34%! як на мене, вони не відробляють і на ті гроші, що сплачуються зараз...

одним словом, проблем достатньо! можна хоч по п"ять постів клепати на день. але мені чомусь впадло дрочити клавіатуру через весь цей негатив. мені приємно написати про інше. як, наприклад, про спонтанну зустріч зі знайомими хебешниками за пивом і піцею. (ми вже до того додружилися сєм"ямі, що мене не впізнають при зустрічі!!!)) ці коротенькі перебіжки на морозі від метро до дверей, зігрівання гарячим чаєм за дружньою бесідою.

а ще, про ту людину, з якою не можеш зустрітись вже досить довгий час, хоча за це можна було б віддати багато чого (було б що віддати!). і як через це перманентно відчуваєш якусь внутрішню розірваність між двома реальностями. про таке багато не напишеш, бо це не та річ, яка викликає багато слів, проте викливає до дідька багато емоцій, деякі з яких хочеться або погасити з вогнегасника, або закопати, знову ж таки пожежною лопатою, куди глибше. але це принаймні справжнє, що відбувається і що має хоч якійсь сенс.

і на останок - пісня. цей голос я просто терпіти не можу. навіть у цій пісні, яка мені дуже подобається. якби він з"явився десь поруч мене, я б ладен був його задушити - без байди! але...менше з тим - добраніч, добраніч.

{ 70 Коментарів: }

майже ранкове. майже музичне.

Sleepwalker ° 10.12.2010 в 03:41

your resolution's weak, but we're not all damned

the future's not so blick in this wasteland (с)

бачите цю порожню пляшку? ви, звісно не бачите. і побачити не можете, як би не підштовхувала ваша щира цікавість. зрештою тут може бути не лише цікавість, але наразі це не має ніякого значення, тому що ніхто, крім мене, її не побачить в принципі.

вона допивалась довго - днями, вечорами, ночами і навіть іноді ранками. я її тримав за горлишко, за круглі боки, підтримував за денце, однією чи обома руками. руки були і холодні і спітнілі, сповнені твердості і сили, або ослаблі від безпорадності чи збудження. але це були завжди руки чисті. люблю тримати руки чистими, тому можу стверджувати це впевнено.

але повертаючись до наших баранів моєї пляшки: може викликати здивування той факт, що вона іноді відкривалась і спорожнювалась ранками. в цьому нема ніякої дивини. річ не в алкогольній залежності. а їй і взятись нема звідки: генетично передатись мені така зараза не могла - батьки і діди з бабками завжди вживали помірно, а я б їх назвав би невиправними тверезниками. сам я до сказу ненавиджу себе у стані алкогольного сп"яніння (хоч іноді це буває малозначущим аргументом), і небуло звідки з"явитись такій пристрасті, адже я практично кожен день за кермом...

відповідь полягає в тому, що незалежно від дня, місяця, пори року людина живе, переживає, відчуває і має відповідний настрій. і я переконаний, що будь-який стан треба або скорочувати, або сприяти його подовженню. і мені до дідька чи це ранок чи це грудень. я роблю те, що маю робити - слухаю музику, п"ю алкоголь чи збираюсь і вшиваюсь з квартири на вулицю. отак я впливаю на свій настрій, свій стан фізичний або душевний, бо від нього нікуди не дінешся. його можна змінити, але ігнорувати його не можна. із людьми зовсім по-іншому - не можна сумувати, кохати, ненавидіти, підтримувати, радіти, співчувати просто так. для цього завжди має бути хтось. коли нема людини - нема проблеми (С) якби ж так було і з настроєм. але його не проігноруєш, мені вже пахне вологим асфальтом і легким зимовим приморозком і я вирушаю до цілодобового.

о! ледь не забув викласти стару пісню старого гурту, яку я несподівано надибав лише сьогодні. але пісня файна - варта бути знайденою хоч колись.

або live

{ 19 Коментарів: }

про речі буденні і людей справжніх.

Sleepwalker ° 07.12.2010 в 22:20

кілька днів (майже тиждень) без інтернету відкрив мені очі на пару речей.

перша річ - я не вбиваю час у інеті. бо я його вбиваю без інету. він мені справдi потрібен, він мені справді корисний і я з легкістю поєдную користь від віртуального з користю від реального. thanks god i'm online again!

з цього логічно випливає друга приємна новина: без інету я не втрачаю тих, з ким переважно спілкуюсь онлайн. бо справді дорогі люди - вони просто є. і байдуже де і як - 100% перешкоди спілкуванню просто не існує. так, я розумію, що це до біса пафосно, але це життя, baby - в житті буває всього потроху, але ключове слово всього.

і на додаток колискова, під яку якщо і можливо заснути, то хіба що вічним сном. я вже у inter-тенетах & spider is having me for dinner tonight....

{ 60 Коментарів: }

...лише листопадово очі заплющу. (с)

Sleepwalker ° 26.11.2010 в 18:06

емоційно насичені дні дозволяють покинути відшукання сенсу (яке все одно найчастіше безнадійно марне) і просто жити кожною хвилиною.

це в біса неймовірне відчуття - хоча б 1000 прожитих поспіль хвилин. іноді хочеться закрити очі і не відкривати.

 

Ти не маєш довкола свічадонька жодного, де б не мала себе чужої.
Пошукай собі інших плес, щоб надивитись на себе.
Лиши для мене в магнітофоні пісеньку про своє залишання.
Свій біг зачавши жартома втечи таки насправді.

Піщаним берегом побіжи опівночі,
Нехай аж до ранку тутешня вода доганяє Тебе руслом,
Нехай біжить попереду сріблястий окунь
І шматочком місяця дорогу воді освітлює,
Дорогу воді освітлює.

Тобі услід не дивитимусь, лише листопадово очі заплющу.
Я цього не побачу, як листочки слідів опадуть із гіляччя стежок.
Сяде навпроти зозуля німа, в неї від літа іній на дзьобі.
Дам їй погортати торішній гербарій, що його назбирали вітер і Ти,

вітер і Ти

вітер і Ти

вітер і Ти...

{ 43 Коментарів: }

уїк-енд: ґранд фантастіш!

Sleepwalker ° 03.10.2010 в 22:53

цей пост складається з двох частин. перша - феєрична, весела і взагалі позитивна. друга - злісна і комусь може не сподобатись, але це вже не моя проблема.

отже, другі вихідні поспіль пройшли насичено, як у казці. про таке життя мріє кожен, але не кожному таке вдається - друзі, спілкування і звісно алкоголь) про компанію нема сенсу зайвий раз казати, бо всі всіх вже знають. в той час, як одна частина ковбасилась на Рок Січі, інша не змогла з різних причин вчасно придбати квитки, слинилась, кусала лікті papadiego і подалася у Палац творчості юнацтва, що на площі Слави, аби відвідати виставку хенд джоб мейд (завжди плутав ці два слова :) виробів та нарешті познайомився з однією з перших блоґерів Фіалкою (вперше за 3 з лишком років!!!), чому я був дуже радий, як і її творчому доробку.

після кілька ковтків з флєшкі Інді-друга, ми вирішили не марнувати час і затарились алко- і прод-продуктами, аби хоч трошки скрасити суботнє розчарування. тут треба зазначити, що я все таки не завжди думаю швидко і по ділу, інакше я не поперся б з Інді по гітару, яку потім ніхто за весь вечір навіть не розчохлив))) тим не менш був радий зустріти Кукусю (перший!)

на квартирі Єлєнко - файна наша ґаздиня - атмосфера поступово розпалювалась, стало тепло, приємно, затишно у компанії друзів. смачні страви, які язик не повертається назвати банальним закусоном (хоча він по суті таким і був) від Рижика і Ко, напої з високим вмістом спирту, серветки від Гліба (о, нєвєроятний!!!), музика Гайдамаків, Бреґовіча, ОЕ, От Вінта і те де - от короткий перелік родзинок вечора!

нажаль, частина компанії пішла досить швидко - метро все-таки працює не цілодобово... проте, нічні пошуки магАзіну, аби затаритись другою порцією вогняної води - це було цікаво, мені із зятєм не сумно це факт!))) потім друга - інтимна, камєрна частина алкотрешу -вже на кухні, вже із малим світлом і напів-голоса.

все чудово - всі чудові. я задоволений, як слон. окрім того, що на цих вихідних знов курив... але не будемо про сумне.

верніше - іще трошки будемо. зара та друга частина, про яку я чесно попередив на початку. тим, хто чимось залишився незадоволений я хочу сказати наступне: не треба бути аж таким прошеним. не треба скаржитись і розмазувати соплі, що начебто забули запросити - у нас тут нема обраних, нема принців і королів разом із весільними генералами. якщо тобі впадло, або боїшся, що з тебе впаде корона, якщо ти сам перший зателефонуєш - вини в цьому себе. ХБ - це не дитячий садок, а спільнота дорослих, відповідальних (принаймні за себе) людей і ніхто нікого не збирається няньчити і витирати соплі. ось і все, що я хотів сказати.

ПіСі: щось ще мав би написати - щось особисте і особливе, але не можу. бракує слів і думок, бо ще не усвідомив, що сталось. є речі, з якими важко змиритись. тішить те, що це виправиться. потрібен лише час...

{ 158 Коментарів: }

кулінарні тортури.

Sleepwalker ° 29.09.2010 в 22:32

зазвичай люди радіють з приємностей і потерпають від негараздів - перебувають на такий гойдалці, то вверх то вниз. і це нормально, бо такий є хід життя - він для всіх. тому я однаково не вірю, коли кажуть "я абсолютно щасливий"  або " життя - суцільне лайно".

про життя з теґом "щасливий" я писав в попередньому пості. а от зараз я трошки додам дьогтю і напишу про інший бік штибу "life sucks". але одразу попереджаю - тортури, які повторюються кожного вечора, на перший погляд можуть здатись не такими жахливими, якими я їх відчуваю. власне, хто сказав, що для того, щоб людина відчула дискомфорт, їй обов"язково треба залити сала за шкіру?

отже, я живу в досить дивній квартирі. в квартирі з дивною витяжкою. кожного вечора народ збирається по квартирах і починає готувати вечерю. витяжка, сама назва якої чітко і зрозуміло окреслює її практичне призначення, насправді не витягує, а втягує. не знаю, може в когось така сама проблема і витяжка теж втягує, можливо якийсь сморід. в мене вона втягує запахи готової домашньої їжі!

я вже відчуваю здивування того, хто це читає, але повірте - це не так вже й приємно. нема нічого хорошого кожного вечора вдихати запах смаженого м"яса, або риби, з картопелькою або рисом... все було б нічого, але сусіди в мене підібрались такі, що готувати вміють! і от сиджу я, жую бутер, запиваючи банальним чаєм і вдихаю смачнючі запахи. і так майже кожного вечора!

я вмію готувати ,але не маю натхнення і сенсу робити це самому. вже не до чекаюсь, коли ми знов будемо смажити картопляники, робити салати і нарешті знайдемо час для приготування чого сь м"ясного.

і обов"язково борщ з пампушками!)))

{ 72 Коментарів: }

літературно-ностальгійне: під впливом погоди і твоєї присутності.

Sleepwalker ° 18.09.2010 в 23:29

сьогодні, швендяючи містом, дощ загнав нас в Квадрат на площі Слави, біля готелю Салют. хто не знає - там є багато книгарень, що тематично розкидані на окремі ятки. і от випадково ми натрапили на маленьку книгарню української літератури. уявіть собі - хоч і маленька, але на 100% присвячена нашій літературі!

ще одна особливість полягає в тому, що в ній можна знайти окремі книжки старих видань. навіть 90-х років минулого ст.! це все одно, що попасти в музей, але з тією різницєю, що експонат можна придбати))) я знайшов там де-які екземпляри, що не бачив багато років. десятки обкладинок з минулого, які можна зустріти зараз хіба що в квартирі якогось любителя почитати...або в от такій маленькій книгарні в самому центрі Києва)

от наприклад цю книжку я купив хз скільки років тому...може 9 чи 10. згодом вона десь загубилась: чи то при переїздах, чи...хоча мені здаєтсья вона зникла після того .як я дав її почитати Тарасу... от треба буде спитатись в нього, звідки такий талант не віддавати книжки багато років і спокійно при цьому спати вночі!... а книга неймовірно цікава, на відміну від художніх творів того ж Винничука.

чи от наприклад друга частина Легенд Львова (першу колись читав, цікаво!)

а ось це було перше, що  прочитав у Прохаська. і це, напевно, "найлегша" його книга:

а тепер увага, ахтунґ, етеншн, позор, вніманіє, атансьон! коли я побачив ЦЮ книжку, коли я взяв її до рук, по моєму тілі пробіг електричний струм! її я взяв до рук вперше, хоча їй теж років і років. спільна робота Андрухович-Ірванець-Неборак -  легендарна творча банда БуБАБУ!!! але ж чому курва грошів ніколи нема, коли вони так потрібні??? були б гроші, я заплатив би за неї і вдвічі більше, ніж вона того коштує в книгарні, присягаюсь!

ми там провели щонайменше півгодини (якщо я помиляюсь - виправ мене). сьогодні був одни з таких моментів, коли хочеться зкупити пів-книгарні, відокремитись від світу (свого звичайного буденного, звісно, а не загалом))) - виїхати з цього мегаполісу, всістись десь в готельному номері, всістись біля вікна, що б мати можливість у моменти, коли треба відірвати погляд від книги і подумати над особливим моментом, подивитись у це вікно, спостерігаючи вологість в повітрі і на поверхнях, мати під рукою ...пиво, наприклад, можна гарячий чай...

...і знати, що ти теж в цьому місті "ен", недалеко. коли від телефонного дзвінка до поцілунку лише лічені хвилини.

 

ПіСі. ти таки права - поетика сьогоднішньої погоди торкнулась навіть мене)))

{ 132 Коментарів: }

завтра починається сьогодні.

Sleepwalker ° 29.08.2010 в 19:46

сьогодні у нас напевно найхолодніший день літа. так незвично вдягати щось тепліше за футболку і підкатані джинси... ці шкарпетки і туфлі. вдяг куртку і це було якось особливо химерно. ти ж знаєш, що я люблю на собі як найменше і як найзручніше. і наче не аж такий холод, але з іншого боку підсвідомо побоююсь застудитись (тим більше, що останній раз був не так давно).

у машині грала ота вже трохи остогидла "а я на морі". але знаєш що цікаво - вона грає завжди тоді, коли хтось з нас на морі) цей символізм у нашому житті - він просто іноді вбиває. в першу чергу тому, що його неможливо передбачити, а коли він стає помітним - вже нічого не зміниш. калейдоскоп символів розкручується в голові і тепер залишається хіба що тримати голову, аби не розкрутилась разом із тим калейдоскопом.

знаєш, а взагалі стало дуже спокійно на душі. спочату привчав себе, а зараз само пішло - автоматично. бо не можна постійно бути в напрузі. коли напружений - сам починаєш шукати отих символів і від того стає нестерпніше. час іде і з кожною хвилиною щось змінюється, думаю що змінюється навіть на краще - треба лише почекати осені. осіння дорога має свої переваги. я б навіть сказав, що осіння дорога - найкрасивіша, і комфортна, і  затишна і взагалі осінь змушує насолоджуватись останніми сонячними днями, листям (хоч і на землі, хоч вже і не зеленим), теплу. але тепло я тут навів швидше для узагальнення ідеї. насправді тепло є поміж нами, не зважаючи на пору року.

*от тільки шкода витрачати це тепло на пів-континенту* особливо, коли стає дедалі холодніше. а не пішли б вони? обійдуться, ящєтаю))) хай цим займаються активісти Амії Спасіння чи Червоний Хрест.

 

 

Музика: kings of leon

{ 94 Коментарів: }

а насправді так просто...

Sleepwalker ° 23.08.2010 в 13:11

з одного боку, нема нічого дивного в тому, що наші люди - громадяни України, відчувають відразу до суспільного, або просто - спільного. не дивно, що бути, як всі, зараз так само не сприймається, як колись було ідеологією мільйонів. так - це знов совок винен.

вже безліч разів історія нас пхала писком в багно і показала, що насправді ніхто нам нічого просто так не подарує. і то, що 91-го Незалежність нам дісталась майже безкровно - цього не достатньо. і не варто забувати минулі століття, коли українці проливали річки крові за свою волю, не маючи і близько таких шансів, які ми маємо сьогодні. вже 19 років, маємо, панове. не приклавши зусиль рай на землі не побудуєш. і не варто боятись помилок, адже банальне прислів"я таки каже правду - не помиляється лише той, хто нічого не робить.

ми постійно звинувачуємо політиків, мовляв вони не живуть тут - вони тут як гості. Бог їм суддя, але треба подивитись правді в очі - більшість з нас живе так, наче ми тут гості. і як тут не пригадати рядки Сашка Положинського:

  А насправді так просто змінити життя! Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття, Полюбити свою землю, свою рідну природу, Відчути себе часткою єдиного народу. Бо ми не безрідні, бо ми – українці! Тож досить плювати в дідівські криниці, Досить боятися вірити в краще, А своє на чуже не міняти нізащо! Спільнота розумних, міцних, незалежних, Без "правобережних", без "лівобережних", Добрих, привітних і незрадливих, В усьому єдиних, в усьому щасливих. Лиш уявіть, якою стане країна, В якій кожна людина живе як людина, В якій все, що хороше, – значить і наше!... Але поки, на жаль, все зовсім інакше...

я навмисно написав це одним рядком - не пригадуйте пісню, просто прочитайте. як текст. особисто я готовий підписатись під кожним словом.

знаєте, вже майже 20 років пройшло.  я думаю, що для перехідного періоду, або для періоду адаптації достатній термін. кожен може пересвідчитись на власні очі, що так ми далеко не поїдемо. отже може вже настав час думати суспільно? не зливатись в ідеологічному екстазі на "майдані біля церкви", а жити власним життям і розсудом, але з проекцією на маштаб всієї країни, всього народу. це дуже прості речі, насправді. нічого надлюдського. все починається з самоповаги. не можна втрачати гідність, як би важко не було.

{ 89 Коментарів: }

святкове, або щось на кшталт подяки.

Sleepwalker ° 28.06.2010 в 22:39

28 червня колись був звичайним робочим днем. де-хто з вас тих часів і не пригадує, маладьож зільона! а я так половину життя прожив))) правда, для мене цей день завжди був особистим святом. так - до тих пір, поки це був звичайний робочий день, я ще любив святкування дня народження, любив гостей, подарунки і привітання.

з тих пір, як запровадили 28 червня День Конституції, я радше святкую нього, ніж власний ДН. і подарунки приймаю неохоче, бо розумію, що проста людська увага - звичайний дзвінок, або мейл, або смс іноді варті більшого, ніж фізичні подарунки. і суспільні забобони все таки не йдуть з голови - час спливає...що ж святкувати?

от така увага, як сьогодні на ХБ, це напевно накраще, що було цього дня))) я неймовірно вдячний за вітальні пости Марлєнці (це сонечко вразило мене буквально в першу хвилину нової доби), Інесці, Рижику)))  а також вдячний всім друзям, яких я вже зустрічав в реальному житті, всім віртуальним друзям, а також і не друзям, а тим, хто заходив і постив привітання - всім вам вдячний за щирі привітання (я сподіваюсь, що там були лише такі, бо якщо ні - до вас це все повернеться з торицею і ви ще пошкодуєте!!!).

...але що це я все про себе та про себе...

пані та панове, друзі! всіх вас урочисто вітаю з Днем Конституції України!

{ 88 Коментарів: }

die Укрзалізниця die!!!

Sleepwalker ° 16.06.2010 в 22:28

скільки стане часу і зусиль проїхати залізницею від пункту А в пункт Б? для мене це ніколи не було надто важким питанням, навіть зважаючи на нашу "совкову" залізницю - стільки, скільки зазначено у квитку (+/- відхилення від графіку). виміряти зусилля трохи важче, бо це залежить не лише від власного настрою, але й від сусідів по купе, провідників і те де.

я ніколи не був у захваті від залізниці, хоча, якщо подумати, в цьому засобі пересування завжди є елемент дорожної романтики. але що робити, коил іншого виходу нема? але навіть не зважаючи на чималий досвід поїздок залізницею, я і в страшному сні не міг уявити того, що станеться зі мною, коли сідав у фірмовий поїзд №627.

страшенно спекотний день. сідаєш в вагоні на станції Київ - Пасажирський і вже за хвилину відчуваєш себе паровою котлетою. через деякий час я все таки не стерпив і вирішив придбати холодного пива на найближчій станції.нею виявилась станція Фастів. спитавши у провідниці скільки триває зупинка, я пічув у відповідь "11 хвилин". цього було достатньо, щоб купити пиво і покурити. але щойно я зайшов до будівлі вокзалу і підішов до кіоску, я почув через гучномовець, що мій поїзд відправляється. я швидко вибіжав до поїзду, залишивши щелепу біля кіоску, але поїзд вже набрав швидкості і зник швидше, ніж я встиг подумати "вашу мать".

я схильний до авантюризму, іноді навіть невиправданого, але лише  тоді, коли від мене хоч щось залежить. наразі я стою у Фастові, а моя сумка їде далі. я стою в Фастові, хоча, я мав спокійно лежати в поїзді і читати, приїхати спокійно і вчасно... настільки розгубленим і, найголовніше - безпорадним я не відчував себе з тих пір, як на першому курсі мені відмовила одна звізда курсу (це тепер я роузмію, що вона вся не була варта і однієї моєї родимки, але тоді то була катастрофа).

обматюкавши довідкову, а потім і заступника начальника вокзалу, я таки прийняв запропонований їми подальший план дій, який, тим не менш, кардінально розходився з моїм, але я був безсилий переконати їх повернути поїзд назад у Фастів... а запропонований план був такий: відправити ТЄЛЄФОНОГРАМУ (виявляється таке явище є і досі!!!!) на наступну зупинку Козятин щоб зняли мою сумку, а я відправляюсь першим ліпшим потягом туди ж, де забираю свої речі. першим ліпшим виявився поїзд Київ - Ужгород і я півтори години їхав в тамбурі. їхав і думав - а як же далі бути, якщо наступний поїзд буде лише за добу, а грошей не просто нема, а нема вабщє?!

скочив у Козятині, побіг до начальника вокзалу. там мене зустріло питання "так, ми в курсі, але як ви себе уявляєте, щоб провідник склав акт передачі і передав Ваші речі за 2 хвилини зупинки?" я відповів, що мене це не їбе, але то було вже лише через остаточне безсилля. мені пообіцяли, що знімуть речі у Вінниці і запропонували.....правильно - їхати першим ліпшим поїздом у Вінницю. першим ліпшим виявився той самий Київ - Ужгород, на який я скочив, коли він вже рушив.

забрав речі у Вінниці. там же втратив пів-години, вираховуючи із касирами, як я можу дістатись Чернівців - через Одесу, Львів чи може Дніпропетровськ? кожен наступний варіант мені здавався хєровішим за попередній, але підсумковий варіант виявився най-най, бо передбачував пересадку! отже - з Вінниці до Франика (через Львів), а там пересадка на поїзд ІФ - Харків!!! дві години до поїзда у вінницькій залі очікування я запам"ятаю на довго - спека, неймовірний сморід навіть в порожній залі, бомжі, цигане і прочі прєлєсті жизні. коли дві бабки попросили мене зачинити вікно, бо "дуже сифонить", я подумав, що це як раз той випадок, коли психічно здорова людина перетворюється на маніяка. але бабкам вистачило лише одного моєго погляду, щоб пересісти кудись подалі.

в поїзді я склався і моментально заснув, не дивлячись на бокову полку біля туалету. спав я недовго, бо прокинувся на зпинці, трохи наївно порадів, що це вже Франик, але доля від мене в той день відвернулась остаточно і то виявився лише Тернопіль... далі був Львів і лише потім Франик, де я ледь не запізнився на інший поїзд, знов через працівника Укрзалізниці, який, курва, мене відправив не на ту колію (а часу на пересадку було лише 15 хв.) всійвшись нарешті в вагоні накатав смс Опельсинці і продовжував варитись на вже спекотному сонечку. взагалі склалося враження, що вагони спеціально будували таким чином, щоб вони нагрівались буквально з першими промінями ранішнього сонця...

на останок - так щоб мало не здалося, даю інфу - з ІФ до Чернівців поїзд їде аж 3 (ТРИ) години!!! отже, підіб"ємо підсумок: накоротший маршрут - 500 км. подолано - 1100 км. якщо в годинах, то найкоротша за часом дорога - 6 годин, я проїхав за 20.

Укрзалізниця маст дай! я вже сьогодні робив такий комент в пості Аннушкі.

персонал - некваліфікований, в вагонах можна перевозити хіба що худобу, а не цивілізованих людей, маршрути поїздів

не витримують ніякої критики, як і швидкість пересування.

і взагалі я проти будь яких монополій.

доречі - та зупинка в Фастові ніколи не тривала 11 хвилин. лише дві.

{ 204 Коментарів: }

...спорт - могила!

Sleepwalker ° 08.06.2010 в 23:30

я кароч сьогодні знов на тренажерах. там є така конструкція - ноги з боків, а прямо посередині така хрєнь, яка рухаєтсья на тебе і від тебе.

і чомусь я всі минулі рази навіть не помічав її! а тут якось захопився і робив більш різкі рухи, ніж зазвичай. і от в той момент, коли та хрєнь що посередині рухалась до мене, я не встиг вчасно почати рух від себе і вона (та хрєнь) заїхала мені зі всієї дурі туди, що бережу як зеніцу ока!

в очах, доречі, калейдоскоп ще довго крутився... після цього довелось пів дня бігати містом по справах, а ввечері залити це все літрухой пива.

кароч - спорт це зло.......

{ 107 Коментарів: }

on the beach

Sleepwalker ° 07.06.2010 в 15:56

як всидіти вдома, коли сьогодні такий спекотний день - не знаєте??? от і я не знав, тому поперся приймати сонячні ванни. добре, що до Дніпра - 1,5 хв автом, або 12 хв пішки, або 3хв пішки+20 автобусом.... гелікоптером я підозрюю було б найшвидше)

київські пляжі не змінюються роками, або навіть десятиліттями: всьо тє же ліца (хотілось закричати), але насправді ліц не видно - все більше дупи, цицьки і крейзануті діти. чистота на тому ж рівні, який колись був ще у моєму дитинстві. але то нічого - звиклі. тим більше, що смітники, завалені різним пляжним сміттям залишають надію, що хоч хтось, хоч щось викидає туди, куди треба.

пляшечка максимально охолодженого пива, сигаретка і спекуче сонце, якого просто не видно, що розпалює твою мармизу, водааааааа, Дніпро - не реве, не стогне, а лише шелестить хвилями від катерів.  - от то щастя!!!!

добре, що час робочий і людей не багато - місце знайти можна - буде даже вибір! там - біля купки малолєток, або тут - ближче до пари пенсіонерів. або тут поруч - тут дві, напевно, сусідки, що заїдають пиво насінням і пригадують савєтські часи, Урал, Карпати і гарнізонне життя.  або прилаштуватись ближче до цієї одиначки, що так інтелектуально робить вигляд, що читає? але ж по дупі видно, що вона тут не для того)))

наскільки ж різноманітна мова Києва - від якоїсь східної штибу айзеровської чи вірменської, російська, сууууржииик - цей невмирущий київський суржик...!!! добре, що це все більше мова пенсіонерів) і тут несподівано - звуки гітари! "лиш вонааа, лиш вонаааа....все сидітиме сумнаааа..." - вау - під деревами не помітив ще одну компашку з гітарою - штук 7-8 підліткових душ.

добре п"єтсья пиво, добре читається, добре..... але сонце стало зле і я пішов. тим більше, що вже час захавать якесь їдло)))

бон апетит!)

 

ой, а на мені залишилось ще трохи піску.....

...і як він туди міг потрапити...ґґґ

 

Музика: Chris Rea

{ 168 Коментарів: }