Кобзареві.

Sleepwalker ° 09.03.2013 в 15:30

А панство буде колихать,
Храми, палати мурувать,
Любить царя свого п'яного,
Та візантійство прославлять.
Та й більше, бачиться, нічого.

Т. Шевченко "Я не нездужаю, нівроку..."

той, що виріс у неволі так ніколи волі і не знайшов, під лихою зіркою народився під нею ж і помер. покручена була доля твоя і спотворена пам"ять про тебе, Кобзарю, пророче ти наш, прославлений герою всесвітнього українства без звань та орденів - ці кількадесят рядків на твою честь.

мені здається, що я вже давно зрозумів справжню вартість творчості Шевченка, відчув його справжнього, а не того, яким зробила його пропаганда - спочатку царська, потім совєтська, а тепер наша, шароварна. за своє життя багато читав і перечитував його твори. однією з найлюбленіших книжок мого юнацтва було шикарне видання його "Художника" - на глянцевому папері у величезному форматі з безліччю репродукцій і автографів чудової якості.

може саме через цю книгу я завжди шанував Шевченка більше як художника. свого часу займаючись малюванням особливо любив гравюру і малюнок олівцем і Шевченка я в цьому плані просто обожнював. безсумнівно, Шевченко є одним з корифеїв українського малярства. на мою думку, саме як художник він мав найбільше визнання і успіх - не як поет. це звучить лгічно якщо подивитись з того боку, що народившись в неволі в українській провінції він досяг не лише мети - свого призначення. отримав відповідну освіту у тогочасній, ворожій до українства столиці Імперії і реалізував себе як художник попри все - заслання, солдатщину, заборони і хвороби він був неймовірно працездатний і зміг створити величезний доробок просто шикарних картин. 

Шевченка поета оцінювати важко, принаймні не так легко, як художника. в поезії якнайкраще проявляється суперечливість його натури. з одного боку - палкий революціонер, націоналість найвищого ґатунку, з іншого - проживши більшість життя у Росії, він писав і російською, в багатьох моментах можна побачити його типовоукраїнську меншовартість. це теж в принципі логічно - він справжній син свого народу і це наша риса, що не викорінюється століттями. 

так сталося, що за радянських часів Шевченка почепили на кожну стінку стінку у школах, інститутах, громадських установах і він став частиною Культу, що цивілізована людина принципово не може сприймати. ніхто не знав Шевченка, як лірика, як людину - лише як революціонера. але це тільки одна сторона медалі. колись давно по телебаченню показували кількасерійний документальний фільм Юрія Макарова "Мій Шевченко", де він вперше зробив те, чого я сам довго чекав - він показав Шевченка людиною. розказав про його коло знайомств, вподобання, любовні пригоди. мало хто до цього знав, що Шевченко був справжнім бабієм (хто пам"ятає про на 15-20 років молодших за нього пітерських коханок?), що він любив світські тусовки тощо. звісно, такий світський образ життя палкого революціонера був невигідний совєтському режимові. 

пам"ять про Шевченка спотворена, однобока і цьому не можуть зарадити навіть наші теперішні "вільні і незалежні часи". Шевченко - людина зі своїми сильними і слабкими сторонами....та навіщо вдаватися в крайнощі - просто як людина - мало кому цікавий, а особливо нашому офіціозу, що, ніде правди діти, досі сприймає все по-старому, по-совєтському. в цьому і є ґрунтовна помилка, найфатальніша. Шевченко - один з найвидатніших українців і для того, аби люди це зрозуміли, його не треба ставити на десятиметровий постамент, не треба ліпити йому вуса довші, ніж у нього були насправді, не обов"язково створювати враження, що він не знімав своєї папахи навіть уві сні. у Шевченка є людське зрозуміле кожному обличчя і це справжнє обличчя - воно буде ближщим, сприйнятнішим для людей, ніж сто тисяч портретів і пам"ятників.

репродукція внизу - мій найулюбленіший образ Кобзаря. він там молодий, але він вже пройшов через багато негараздів, він вже тоді багато написав і намалював незабутніх творів. але подивіться на його погляд - злегка хитруватий, красиві губи, складені у злегка іронічну посмішку, розкуйовджене волосся - це людина, з якою я хотів би поспілкуватися, або навіть потоваришувати. тут він лише отримав омріяну свободу і можливість навчатися і творити, тут він оптиміст, людина, що живе планами на майутнє. він ще не знає, яка буде його справжня доля, тому саме тут він прекрасний...

дуже важко боротися зі стереотипами, але мені б хотілося, аби якомога більше людей спробували подивитися на Кобзаря з моєї точки зору. це допоможе краще зрозуміти його поезію, його пророцтва (а він справді пророк! епіграф до цього допису це прекрасно ілюструє - і це лише одненький маленький уривок!) звісно, моя точка зору викладена недолуго адже я не письменник, але менше з тим - візьміть книгу Шевченка, на секунду заплющте очі і позбудьтеся всього того, що вам коли-небудь розповідали про нього - особливо у школі. потім відкривайте очі і читайте - по новому. 

{ 44 Коментарів: }

письменник і його поезія.

Sleepwalker ° 08.04.2011 в 02:03

юрко іздрик

{ 13 Коментарів: }

Ігри Юрія Винничука.

Sleepwalker ° 19.10.2007 в 14:38

Коли я побачив нову книжку Юрія Винничука "Весняні ігри в осінніх садах", вирішив придбати. Коли я прочитав цей твір, я зрозумів, що не залежно від літературної цінності цього опуса для нащадків, я не дарма заплатив за книгу!

Справа в тому, що я раніше читав твори Винничука і взагалі це досить помітна постать. Ті твори що я читав, були не художніми, а радше документально - історично- розважальними: Легенди Львова і Кнайпи Львова. Це сталося після мого першого відвідування Міста Лева і я скажу відверто - вонни допомогли мені зануритись у атмосферу чього дивовижного міста. Легенди, різні цікавинки ,звичаї та історичні, напіввигадані постаті - усе написано дотепно, захоплююче і, що найголовніше, з любов"ю до міста.

Так от, "Весняні ігри" мене просто вбили і спантеличили. Багацько траплялось різної літератури еротичного характеру, але цю книженція - це просто апогей! Не еротика, а просто порно якесь! Я б сказав, що про почуття там йдеться десь між рядків, а загалом - самий трах в усіх деталях і подробицях. )))) Але єдина річ, що залишилась незмінною - дотепність оповідача. Місцями реготав, як скажений, так смішно пише.

Єдина неприємна для автора новина - про трах цікаво читати лише десь перші сто сторінок - далі стає неймовірно нудно. Чи варто радити цю книжку? Мабуть не буду, бо книжка занадто специфічна, але тим, хто читав Винничука раніше буде цікаво)))

Музика: Kylie Minogue - Some Kind Of Bliss

{ 23 Коментарів: }

Матч "Культура - Держава". 17-й рік. Рахунок 1:0

Sleepwalker ° 03.09.2007 в 14:54

Для мене вже давно не секрет (для більшості, я гадаю, також), що розробити і впровадити у життя дієву систему на будь якому рівні, зв будь якій галузі можна і без участі державних органів. Так, це каміння у город імпотентованих професіоналів - державних керівників усіх рівнів. Я не боюся здатися хронічним критиканом, бо, нажаль, наші керівники самі пропонують безліч прикладів своєї безпорадності і загальної незацікавленості в розбудові держави. А особливо - гуманітарної сфери. Чого варте лише питання книговидавництва, популярізації та реалізації. З сумом треба констатувати, що за усі роки незалежності держава лише встромлює гілля у колеса українського книговидавництва - цього без перебільшення локомотива гуманітарної освіти і загальнолюдського розвитку.

Нещодавно придбав книжку - переможця конкурсу одного з найкращих письменників сучастності Юрія Винниченка, що стала переможцем у 2005 році на інтерактивному конкурсі, що проводить BBC -"Книга року". Якщо враховувати численні коментарі та кількість учасників цього контесту ,можна сказати, що це насправді загальнонаціональна акція, не дивлячись на те, що інтернетом в Україні досі користується не така велика кількість громадян. Але резонанс акції заперечити важко. Якщо порівнювати з державними акціями в цій галузі, то вони обмежуються.. аж однією книжковою виставкою -ярмарком (що доречі нещодавно відбулася). Виставка- як виставка, має одну суттєву особливість - виступи різних діячів, переважно віце міністрів і просто міністрів з гуманітарних питань. Ще один привід для пі-ару і проголошення гасел, що навряд чи будуть виконані. Одним словом - відчуття чогось совкового і недолугого.

На мою думку, правильно розрахований інтернет-проект має набагато більший вплив і потребує ще менше коштів, ніж книжковий ярмарок. І це ще одне свідчення того, що креатив з невеликими грошима вартий більшого, ніж гроші без креативу.

Прикладів такого ставлення держави до питань розвитку книговидавництва, популярізації історії країни, розвитку туризму - тощо, можна дуже багато перелічувати. І рахунок буде на користь приватних організацій, вітчизняних і закордонних фондів, простих громадян - ідеалістів, що кохаються на літературі, кіні чи історії. Виникає питання - може треба закрити гуманітарний напрямок у Кабінеті міністрів, аби зберегти гроші від розбазарювання? Питання риторичне, адже такого ніколи не відбудеться, навіть не дивлячись на повний крах державної системи.

Не дивлячись на негатив, я вважаю, що читати в нашій країна стали більше. І читати стали якісніше. Вважаю, що частка україномовної, прогресивної літератури потрошку збільшується, але лише за рахунок самих авторів, приватних книговидавців. Тому хочу вклонитися і побажати нашій літературній і культурній еліті в широкому розумінні цього слова, - перемоги. Перемоги над державою. Ідіть вперед, не звертаючи увагу на каміння, що летить вам у спину, бо це того варте. Варте, бо в люди зможуть оцінити ваші зусилля- не сьогодні, так в найближчому майбутньому! Слава Україні!

Музика: Jean Michele Jarre - Oxygene 1-6 Настрій: ульот!

День народження Патріарха.

Sleepwalker ° 30.11.-0001 в 00:00

Юрію Андруховичу сьогодні виповнилось 50!

колись, у далекі 90-ті, "Перверзія", перша книжка, яку я прочитав у пана Юрія, повністю змінила моє ставлення до літератури, а ще більше до нашої української літератури. до нього, наша література здавалась безбарвною, хрестоматійною, позбавленою ідеї. тобто ідеології було вдосталь - бракувало ідеї самого життя, того чим насправді дихає людина. це було як третє око, що раптом відкрилось. тобто, що стосується мене особисто - Андрухович, як письменник, поет, митець - він повністю розкрив своє призначення.

напевно для мене це людина номер 1 в українській сучасній і не лише сучасній літературі. напевно я фанатію з нього і навіть не соромлюсь це публічно визнати, хоча взагалі моє життєве кредо не дозволяє мені мати кумирів. захоплення його творчістю змусило мене переступити через цей принцип.

мені було б важко це приховати, тому що були ще живі свидки, які бачили моє спантеличення, алоґічність в поведінці і рухах, легку прострацію, коли я був за два кроки від Патріарха. 

він патріарх у літературі. у значущисті для нашої культури. але як людина - він мені здається тим самим студентом поліграфу, яким він себе описує у "Таємниці" і в інших творах. 

подяка, шана і захоплення - ось що я можу сказати про своє ставлення до нього. здоров"я, творчого піднесення і натхнення - ось що я можу йому побажати.

 

{ 14 Коментарів: }