професія - провокатор.

Sleepwalker ° 10.05.2011 в 11:42

в переліку професій напевно її не зазначено, але такі люди є. добре, назвемо це покликанням.

цьогорічний день перемоги став дуже знаковим днем. і пахло сьогодні не "перемогою", а радше тхнуло поразкою. найбільше в цьому плані відзначився Львів. купи відео і фото того, що там відбувалося сьогодні, можна знайти в інтернеті. але висновки робляться різні, здебільшого хибні. а насправді це все пояснюється банально: провокація. хто ж ці "герої"? насправді їх двоє.

провокатор №1 - Президент. так званий гарант виступив найголовнішим провокатором. за ініціативи партії, що він очолює, ВР був прийянтий закон, де приписувалось вивішувати радянський "прапор перемоги" поруч із державним прапором в день святкування дня перемоги. закон від самого початку був написаний недолуго із протиріччями щодо Конституції України. ВР закон все одно прийняла, чим збурила більшість країни на сварки і сутички "за і проти". ключовий момент: Янукович закон так і не підписав! результат: прірва між однією частиною країни і другою поглибилась, а Янукович, каґбе і правий - закон таки суперечив Конституції і підписувати його було б ідіотизмом як не крути.

провокатор №2 - партія "Родіна" одеського розливу, ГО "Русскоє Єдінство", разом із сумнівними пропосійськими організаціями з кримською пропискою. це вони збирали і відправляли людей не до Дніпропетровська, не до Києва, а саме до Львова. чому? на вечір 9 травня відповідь більш ніж очевидна. цікаво прочитати думки з цього приводу відвідувчів одного кримського форума - ось тут: http://forum.sevastopol.info/viewtopic.php?f=11&t=348634 "Марш победы во Львове 2011" . багато речей стають зрозумілі- хто туди поїхав і хто їх просто морально підтримує. я розумію, що ВО Свобода - це не інститут шляхетних дівчат і там теж вистачає полудурків. але провокатори знали куди вони їдуть і знали, хто буде їх там зустрічати. тому 100% лежить лише на цих провокаторах.

провокаторам я хотів би дещо стакази. провокатору №1 теж хотів би, але до нього просто не дійде по багатьом причинам. а от № другому сказав би таке. можна по-різному відноситись до цього свята (у мене ставлення до цього теж дуже далеке від канонічного). ви, мерзотники і злочинці, прикрились шляхетним наміром "подарувати ветеранам Львова свято", а як результат відібрали у тих ветеранів свято, перетворив його на пекло. ви прикрились ветеранами, трясця вам, щоб поглибити розкол нашої держави. зпаскудили найзаполітизованіше, але в одночас більш-менш мирне свято. для нас, молодих, це лише сварка з опонентами, а для тих ветеранів це справді святе. може вони і помиляються в своїх переконаннях, але вони в це щиро вірять і вони пройшли це пекло. тепер кожне 9 травня для них буде пеклом, завдяки вам.

все вищенаписане є суто ІМХО автора.

{ 56 Коментарів: }

9 травня. в пошуках святкового піднесення.

Sleepwalker ° 08.05.2011 в 18:05

чудова тут започаткувалась традиція - розказувати про своїх предків, що брали участь у другій світовій війні. ще більше тішить, що не всі обмежуються лише спогадами про предків, але й намагаються дати оцінку тим подіям. а давати є що - не все настільки однозначно, як колись нас навчали в школі, або як навіть зараз, наша рідна влада ставиться до тих подій.

я теж не обмежусь лише оповіддю про дідів. власне, це буде найменша частина мого поста. а що я можу написати, коли дідів у мене було два, в бойових діях брав участь один, а знав я - жодного. отже, один дід жив у глибокому тилу, і працював на заводі по дві зміни, як це переважно робили всі, хто був в тилу. другий дід - киянин, не міг залишатись осторонь, тому воював всю війну. даних про нього небагато - фото з фронту, кілька нагород і розповіді бабусі, які я поки що пам"ятаю з дитинства. дід - Микола Гур"янович, був стрілком на літакові-винищувачі. найбільше відзначився коли брали Кеніґсберґ. війну закінчив на території Німеччини, щоправда, не встиг дійти до Берліна. після війни служив до 1948 року в Німеччині. після повернення до Києва жив щасливо, поки раптом не загинув у 1954. йому було лиш 29 років... от, власне, і вся історія.

а тепер щодо мого бачення тих подій і дати 9 травня, яке вважається святом. більш за все мене зараз обурює офіційна точка зору. мені трошки незрозуміло, чому, наприклад, замість того, щоб об"єднувати країну, за "допомогою" цих свят її намагаються посварити. влада виправдовується: мовляв, ми шануємо ветеранів, їм приємно бачити символи тієї країни. хоча, ветеранові було б приємніше отримувати гідну пенсію і медичне забезпечення. але чомусь на це мільйонів не вистачає. на відміну від виготовлення прапорів. і воно зрозумло - ветеран за свою підвищену пенсію нікому відкатів давати не буде.на ветеранові не заробиш - хіба що витратиш. будь-яка розумна людина зрозуміє, що нинішня влада, не дивлячись на те, що вона вже 20 років розбещена капіталістичними побрякеньками різного ґатунку і вартості, все одно залишається "совковою". совковою в тому розумінні, що, як і колись в ті часи, так і зараз, думає про символи, забуваючи про потреби людей. навіть якщо ті потреби не такі вже й великі, адже наші пенсіонери багато не вимагають.

ще один момент, який мене ставить в тупік: чому дата початку війни у нас і досі вважається червень 41-го? чому не вересень 39-го? чому третина нашої країни вважається історично "загубленою"? це неймовірна, безґлузда історична помилка, причина якої в тій совковій свідомості. ця всідомість дозволяє вузколобо бачити ті події тільки так, як кажуть з Москви, знову ж таки офіційно забуваючи власну історію! і це навіть після того, як Путін офіційно, прилюдно сказав, що війну було б виграно і без України! після подбних спогадів самих ветеранів (див. посилання) http://ukrgazeta.plus.org.ua/print.php?ida=545  але добре, що люди пам"ятають і знають історію, є ще ті, хто самі можуть розказати, тому не все так вже й погано.

не бачу приводу для завтрашнього святкування. українці в цій війні програли двічі. перший раз, коли 8 мільойнів полягли під час війни, а другий, коли ця війна скінчилась, тоталітаризм остаточно закріпився на нашій території, не залишаючи ніякої надії на звільнення. то що ж тоді святкувати?

{ 10 Коментарів: }

Великдень, шановне товариство!

Sleepwalker ° 24.04.2011 в 23:03

з ранку мав не такий святковий настрій, як зазвичай*, і про привітальний пост навіть не думав **. тим не менш Великдень входить до трійки свят, які на мою думку мають найбільший в житті сенс, разом із Різдвом і Днем Незалежності. пізніше я поїхав до мами ( бо це перший Великдень, який святкую без батька), там був обід - все як треба і з домашньої hand made паскою, і з узваром плюс багато інших різних наїдків. і не знаю - чи то на мене так їжа вплинула, чи просто присутність рідних людей, але настрій значно поліпшився. отже, це все я до того, що не зможу без традиційного вітального поста всім своїм друзям. мої найщиріші вітання зі святом Христового Воскресіння!!!

як символічний дарунок - добірка патріотичних раритетних українських листівок, присвячених святу.

*чому - читай поперелній пост

** однак це не означає, що я не хотів тебе привітати, #username#

{ 21 Коментарів: }

Арештована коляда. (увага - багатобукв)

Sleepwalker ° 16.01.2011 в 23:52

я просто мушу це запостити. всім, хто любить теревенити про свободу слова за Союза, дружбу народів і відношення до національних традицій народів, що входили до того Союзу.

за матеріалами http://www.istpravda.com.ua

 

Арештована коляда.

Того дня у Львові та Києві було заарештовано 19 осіб - учасників різдвяної коляди. Їх залякували розстрілом, тортурами, психілкарнями і завданням шкоди рідним. Декого звинувачували навіть у шпигунстві, використовуючи свідчення громадянина Бельгії...

Наближалася 50-та річниця створення СРСР. З перших днів січня 1972 р. КГБ розпочав спецоперацію з нейтралізації людей з відвертою громадянською позицією. Можна припустити, що поширення руху дисидентів псувало імідж держави й було загрозливим для системи.

Спецоперація призвела до масового погрому опозиційної інтелігенції та сотень арештів, засуджень із набагато суворішими вироками, аніж у середині 1960-х рр.

Внаслідок оперативно-розшукових заходів у поле зору КГБ потрапили учасники різдвяної коляди-1972.

Її організаторами була дисидентська молодь зі Львова та Києва, яка чинила  виклик політиці викорінення українських національних традицій, атеїстичною пропагандою, забороною відзначення релігійних свят, зокрема Різдва Христового.

Ініціатором вертепу у Львові стала учасниця правозахисного руху лікар Олена Антонів, колишня дружина В'ячеслава Чорновола. Репетиції відбувались у її помешканні - невеликому будинку на вул. Спокійній, 13    

Ірина Калинець згадує: "Дiм на вул. Спокiйнiй був "пунктом опори", саме там готувалися знаменитi коляди i вертепи 1971-1972 рр., саме в хату Олени поверталися люди з ув'язнення i знаходили там не лише матерiальну допомогу (одяг, грошi, харчi), а й душевне тепло".

В оселі Олени інакодумці вивчали колядки, щедрівки, зносили туди різноманітний одяг, робили маски, перевдягалися. Щоправда, дисидентські вертепи дещо відрізнялись від звичних сучасних, оскільки поєднували елементи Різдвяного вертепу із Маланкою (тобто водіння кози) та Щедрим вечором.

Відтак веселою й гамірною ватагою вирушали вулицями Львова у новорічну ніч, щоб менше наражатися на переслідування владою.

Вертеп у домі Садовських у Львові. Стоять ліворуч: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять — Стефанія Шабатура ("циган"), Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко. Через три дні Стус, Калинець та Шабатура були заарештовані.

Хоча й на Новий рік організовувались партійним керівництвом численні провокації, які б мали перешкодити колядникам.

У середовище дисидентів КҐБ засилало агентів "задля викриття їх антирадянської діяльності". Про це свідчить збережений лист-зізнання Бориса Ковгара - працівника музею народної архітектури в Пироговому - до майора КҐБ Даниленка.

В листі йдеться, що Б. Ковгар отримав вказівку увійти в довіру до дисидентів під час підготовки новорічних вертепів. Однак, коли він побачив, з якими людьми спілкується, то вирішив перейти на їхній бік. Згодом кагебісти помстились йому за зраду, запроторивши у психіатричну лікарню.

 Під час вертепів дисиденти заходили з вітаннями-колядками до знаних людей, наприклад, до Романа Іваничука, Ростислава Братуня, Миколи Петренка, Володимира Лучука, Євгена Лазаренка, Володимири Чайки, Григорія Нудьги, інших письменників і митців.

У вертепах брали участь подружжя Калинців, художниця Стефанія Шабатура, психолог Михайло Горинь та його дружина педагог Ольга Горинь, педагог і літературний критик Володимир Іванишин, Марія Антонів, Марія Ковальська, Ярослав Мацелюх, учителька Любомира Попадюк, художник Богдан Сорока із дружиною Любою, Роман та Леся Лещухи, Марія Гель, Мар'ян Гатала, Ярослав Лемик, Степан Бедрило, Любомир Криса, Раїса Мороз, Микола Білоус та ін.

До наших днів дійшли оригінальні фото колядників, зроблені Я. Лемиком у новорічну ніч 1972 р. (зберігаються у збірці Національного музею "Тюрма на Лонцького").

Загалом у вертепі взяло участь близько 45 осіб, з-поміж них і Василь Стус, який у переддень Нового року приїхав до Львова з Моршина, де тоді лікувався.Перестрівши колядників на вул. Енгельса, Стус долучився до вертепу. Так він зазначив свої враження від коляди: "Ви таки зуміли зберегтись. У цьому ваша сила".

Через кілька днів на Різдво поет приїздив у гості до подружжя Калинців, подарувавши їм збірку поезій "Зимові дерева" і статтю про Тичину "Феномен доби" (самвидав був вилучений під час обшуку квартири 12 січня, тепер зберігаються у фондах нашого музею).

Калинці подарували йому  вишиванку, проте навряд чи він встиг її одягнути, оскільки одразу після повернення до Києва був заарештований.

Зібрані гроші за коляду учасники вертепів планували скерувати на допомогу тодішнім політв'язням та їхнім рідним, на випуск чорноволівського "Українського вісника" тощо. Вже незабаром ці кошти (250 рублів) знадобились для оплати роботи адвокатів на судових процесах...

Проте влада розуміла, що звинувачувати дисидентів у недотриманні атеїстичних принципів радянської держави та відзначенні релігійних свят є дріб'язковим.Для проведення масових арештів не вистачало більш вагомої причини, ланцюжка, який би дозволив довести "зв'язок націоналістичного підпілля в Україні із закордонними українськими центрами та організаціями".

Сценарій т.зв. "справи Добоша" спланували органи держбезпеки, провідну роль у ній відіграв (сам того не усвідомлюючи) бельгійський студент українського походження Ярослав Добош.Він намагався зібрати у Києві та Львові примірники самвидаву, фотокопії "Українського вісника" і вивезти їх за кордон для Українського допомогового комітету та Спілки української молоді, членом якої він був.

Спецповідомлення КҐБ УРСР першому секретарю ЦК КПУ Петрові Шелесту про стеження і арешт Ярослава Добоша (документ зі справи "Блок")

День 4 січня 1972 р. став точкою відліку в проведенні операції проти дисидентів. Добошу не дозволили виїхати з СРСР, його затримали на кордоні у Чопі, конфіскувавши копію "Словника рим української мови" політв'язня Святослава Караванського. Студента звинуватили "у проведенні підривної антирадянської діяльності".

Повідомлення про його арешт з'явилось лише через 11 днів в газеті ЦК КПУ "Радянська Україна". Очевидно, цей час було витрачено на "обробку" жертви та отримання її задокументованих зізнань.

Примітивна авантюра зі "шпигунською" підкладкою дала необхідний результат: 12 січня 1972 р. розпочалася акціяоти провідних діячів опозиції.

Леоніда Світлична, дружина літературознавця Івана Світличного, так описала той зловісний день: "12 січня, 8.15 ранку. Я вже одягнена, збираюся на роботу, приймати іспити в студентів. Дзвінок у двері; як звичайно, відчиняю я. Перед дверима багато людей, показують ордер на обшук... Почався детальний обшук: ретельно розглядають кожну книжку, газету, кожен аркуш паперу. Шмональників семеро (в тому числі і "понятих"-сексотів). У якій справі, що шукають - невідомо.

Забирають книжки, машинописи, купу українського і російського самвидаву, записники, друкарську машинку, радіоприймач, магнітофонні стрічки з унікальними записами Василя Симоненка, Василя Стуса, Бориса Мамайсура... Я напружено чекаю Надійку [Світличну, сестру Івана, - авт.], не знаючи, що в цей час у неї теж роблять обшук, як і в десятків інших людей по всій Україні...".

Після проведених обшуків за гратами опинились лідери дисидентів - Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зіновія Франко, Леонід Селезненко, Леонід Плющ та ін.

У Львові до слідчої в'язниці УКҐБ на вул. Миру (сучасна - Степана Бандери), в якій тепер працює Національний музей "Тюрма на Лонцького", потрапили В'ячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Михайло Осадчий, Ярослав Дашкевич.

Упродовж 12-14 січня заарештовано щонайменше 19 осіб: одинадцять - у Києві, вісім - у Львові.

Василь Яківчик, лікар з Городенки, Івано-Франківської області, згадує: "Сумнозвісний січень 1972 р., коли на голови шестидесятників, наших друзів і близьких людей, посипалися жорстокі репресії - арешти, суди, ув'язнення. Багато тоді сімей ув'язнених залишились без годувальників, багатьох репресованих було позбавлено роботи, залишено їх без засобів існування...".

Під час допитів у львівському ізоляторі в Ірини Калинець та Стефанії Шабатури намагались вивідати інформацію про їхні зв'язки з іншими учасниками дисидентського руху (зокрема зі Стусом), обмін самвидавними брошурами, поіменний список учасників новорічної коляди, їхні зв'язки з іноземцями.

Заарештованих дисидентів залякували розстрілом, фізичними тортурами, завданням шкоди рідним і близьким.  Використовували також систему "каральної медицини": деяких, кого було складно звинуватити у порушенні відповідних статей кримінального кодексу, оголошували божевільними та ув'язнювали у спецпсихлікарнях.

19 січня 1972 р. бюро Львівського обкому КПУ заслухало повідомлення начальника львівського КҐБ М. Полудня "Про оперативно-чекістські заходи, проведені 10-13 січня щодо заарештованих Я. Добоша і громадян Львова та області, які займались антирадянською агітацією та пропагандою".Профільним відділам було доручено забезпечити "дотримання необхідного громадського порядку і правильне реагування на проведені органами КҐБ заходи".

Вже за кілька днів - обшуки у домівках інших підозрюваних осіб. Зокрема у поета Григорія Чубая, інженера Атени Волицької (Пашко), працівниці музею етнографії Людмили Шереметьєвої (дружини відомого історика Ярослава Дашкевича) , викладача університету Любові Попадюк, згодом - у мистецтвознавця Богдана Гориня, Ярослава Кендзьора.

Їх неодноразово викликали на допити як свідків під час проведення слідства проти затриманих. Розпочались масові звільнення з роботи, відрахування з вишів.

Львівський обласний суд звинуватив затриманих дисидентів у "виготовленні, розповсюдженні, зберіганні літератури наклепницького характеру, участі у вертепах, ворожому ставленні до радянської соціалістичної системи, ініціативі створення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої".

Більшість отримала вирок позбавлення волі терміном на п'ять-сім років у таборах суворого режиму та три роки заслання. Максимальний термін одержав Іван Гель - 10 років суворого режиму та 5 - заслання, бо для "Івана Тиктора українського самвидаву" цей вирок був уже другим.

Головною метою січневих репресій 1972 року була нейтралізація інтелектуальної еліти дисиденства, брутальна розправа з найактивнішими лідерами й залякування решти.

Якщо в січні заарештували двадцять найпомітніших діячів руху, то загалом впродовж 1972 р. було засуджено 89 дисидентів (з них 55 із Західної України). Потім відома дослідниця дисидентського руху Людмила Алексєєва напише: "Арешти виглядали як частина широко задуманого плану з викорінення самосвідомості українців".

Січневий погром 1972 р. й переслідування учасників вертепів перервали традицію публічної коляди на тривалий час і призупинили масове видання самвидаву.

Однак, уже в другій половині 70-х років рух опору відновився з новою силою, і основним інструментом боротьби із системою став відкритий захист прав людини членами Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

Марія Гриців
науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького"

{ 18 Коментарів: }

радісний день!

Sleepwalker ° 14.10.2010 в 13:27

друзі мої, поперше вітаю всіх з великим святом Покрови, Днем створення УПА і Днем Українського козацтва! (спешел фо май френд Місько - з Днем метрології і стандартизації)!!!

подруге в мене є запитаннячко, чи раптом ніхто з вас не збирається бути сьогодні десь о 16-17-й в районі Софіївської площі? натяк зрозумілий?)))

хорошого, радісного всім дня і Слава Україні!

{ 58 Коментарів: }

а насправді так просто...

Sleepwalker ° 23.08.2010 в 13:11

з одного боку, нема нічого дивного в тому, що наші люди - громадяни України, відчувають відразу до суспільного, або просто - спільного. не дивно, що бути, як всі, зараз так само не сприймається, як колись було ідеологією мільйонів. так - це знов совок винен.

вже безліч разів історія нас пхала писком в багно і показала, що насправді ніхто нам нічого просто так не подарує. і то, що 91-го Незалежність нам дісталась майже безкровно - цього не достатньо. і не варто забувати минулі століття, коли українці проливали річки крові за свою волю, не маючи і близько таких шансів, які ми маємо сьогодні. вже 19 років, маємо, панове. не приклавши зусиль рай на землі не побудуєш. і не варто боятись помилок, адже банальне прислів"я таки каже правду - не помиляється лише той, хто нічого не робить.

ми постійно звинувачуємо політиків, мовляв вони не живуть тут - вони тут як гості. Бог їм суддя, але треба подивитись правді в очі - більшість з нас живе так, наче ми тут гості. і як тут не пригадати рядки Сашка Положинського:

  А насправді так просто змінити життя! Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття, Полюбити свою землю, свою рідну природу, Відчути себе часткою єдиного народу. Бо ми не безрідні, бо ми – українці! Тож досить плювати в дідівські криниці, Досить боятися вірити в краще, А своє на чуже не міняти нізащо! Спільнота розумних, міцних, незалежних, Без "правобережних", без "лівобережних", Добрих, привітних і незрадливих, В усьому єдиних, в усьому щасливих. Лиш уявіть, якою стане країна, В якій кожна людина живе як людина, В якій все, що хороше, – значить і наше!... Але поки, на жаль, все зовсім інакше...

я навмисно написав це одним рядком - не пригадуйте пісню, просто прочитайте. як текст. особисто я готовий підписатись під кожним словом.

знаєте, вже майже 20 років пройшло.  я думаю, що для перехідного періоду, або для періоду адаптації достатній термін. кожен може пересвідчитись на власні очі, що так ми далеко не поїдемо. отже може вже настав час думати суспільно? не зливатись в ідеологічному екстазі на "майдані біля церкви", а жити власним життям і розсудом, але з проекцією на маштаб всієї країни, всього народу. це дуже прості речі, насправді. нічого надлюдського. все починається з самоповаги. не можна втрачати гідність, як би важко не було.

{ 89 Коментарів: }

просто для інформації.

Sleepwalker ° 09.06.2010 в 12:10

Держкомстат оприлюднив цьогорічний "рейтинг" міст України з найбруднішою екологією.

каґбе нічого несподіваного, але корисно знати:

1. Кривий Ріг (Дніпропетровська обл.) - 322 тис. тон шкідливих викидів в атмосферу за 2009 рік.

2. Маріуполь (Донецька обл.) -  284 тис. тон

3. Бурштин (Івано-Франківська обл.) - 191 тис. тон

4. Луганськ - 150 тис. тон

5. Зеленодольськ (Дніпропетровська обл.) - 134 тис. тон

6. Курахове (Донецька обл.) - 122 тис. тон

7. Дебальцеве (Донецька обл.) - 119 тис. тон

8. Дніпродзержинськ (Дніпропетровська обл.) - 111 тис. тон

9. Дніпропетровськ - 106 тис. тон

10. Новий Свєт (Донецька обл.) - 105 тис. тон

 

за даними цього ж звіту топ-3 найчистіших міст України наступний:

1. Луцьк

2. Чернівці

3. Рівне

{ 67 Коментарів: }

День народження Патріарха.

Sleepwalker ° 30.11.-0001 в 00:00

Юрію Андруховичу сьогодні виповнилось 50!

колись, у далекі 90-ті, "Перверзія", перша книжка, яку я прочитав у пана Юрія, повністю змінила моє ставлення до літератури, а ще більше до нашої української літератури. до нього, наша література здавалась безбарвною, хрестоматійною, позбавленою ідеї. тобто ідеології було вдосталь - бракувало ідеї самого життя, того чим насправді дихає людина. це було як третє око, що раптом відкрилось. тобто, що стосується мене особисто - Андрухович, як письменник, поет, митець - він повністю розкрив своє призначення.

напевно для мене це людина номер 1 в українській сучасній і не лише сучасній літературі. напевно я фанатію з нього і навіть не соромлюсь це публічно визнати, хоча взагалі моє життєве кредо не дозволяє мені мати кумирів. захоплення його творчістю змусило мене переступити через цей принцип.

мені було б важко це приховати, тому що були ще живі свидки, які бачили моє спантеличення, алоґічність в поведінці і рухах, легку прострацію, коли я був за два кроки від Патріарха. 

він патріарх у літературі. у значущисті для нашої культури. але як людина - він мені здається тим самим студентом поліграфу, яким він себе описує у "Таємниці" і в інших творах. 

подяка, шана і захоплення - ось що я можу сказати про своє ставлення до нього. здоров"я, творчого піднесення і натхнення - ось що я можу йому побажати.

 

{ 14 Коментарів: }