9 травня. в пошуках святкового піднесення.

Sleepwalker ° 08.05.2011 в 18:05

чудова тут започаткувалась традиція - розказувати про своїх предків, що брали участь у другій світовій війні. ще більше тішить, що не всі обмежуються лише спогадами про предків, але й намагаються дати оцінку тим подіям. а давати є що - не все настільки однозначно, як колись нас навчали в школі, або як навіть зараз, наша рідна влада ставиться до тих подій.

я теж не обмежусь лише оповіддю про дідів. власне, це буде найменша частина мого поста. а що я можу написати, коли дідів у мене було два, в бойових діях брав участь один, а знав я - жодного. отже, один дід жив у глибокому тилу, і працював на заводі по дві зміни, як це переважно робили всі, хто був в тилу. другий дід - киянин, не міг залишатись осторонь, тому воював всю війну. даних про нього небагато - фото з фронту, кілька нагород і розповіді бабусі, які я поки що пам"ятаю з дитинства. дід - Микола Гур"янович, був стрілком на літакові-винищувачі. найбільше відзначився коли брали Кеніґсберґ. війну закінчив на території Німеччини, щоправда, не встиг дійти до Берліна. після війни служив до 1948 року в Німеччині. після повернення до Києва жив щасливо, поки раптом не загинув у 1954. йому було лиш 29 років... от, власне, і вся історія.

а тепер щодо мого бачення тих подій і дати 9 травня, яке вважається святом. більш за все мене зараз обурює офіційна точка зору. мені трошки незрозуміло, чому, наприклад, замість того, щоб об"єднувати країну, за "допомогою" цих свят її намагаються посварити. влада виправдовується: мовляв, ми шануємо ветеранів, їм приємно бачити символи тієї країни. хоча, ветеранові було б приємніше отримувати гідну пенсію і медичне забезпечення. але чомусь на це мільйонів не вистачає. на відміну від виготовлення прапорів. і воно зрозумло - ветеран за свою підвищену пенсію нікому відкатів давати не буде.на ветеранові не заробиш - хіба що витратиш. будь-яка розумна людина зрозуміє, що нинішня влада, не дивлячись на те, що вона вже 20 років розбещена капіталістичними побрякеньками різного ґатунку і вартості, все одно залишається "совковою". совковою в тому розумінні, що, як і колись в ті часи, так і зараз, думає про символи, забуваючи про потреби людей. навіть якщо ті потреби не такі вже й великі, адже наші пенсіонери багато не вимагають.

ще один момент, який мене ставить в тупік: чому дата початку війни у нас і досі вважається червень 41-го? чому не вересень 39-го? чому третина нашої країни вважається історично "загубленою"? це неймовірна, безґлузда історична помилка, причина якої в тій совковій свідомості. ця всідомість дозволяє вузколобо бачити ті події тільки так, як кажуть з Москви, знову ж таки офіційно забуваючи власну історію! і це навіть після того, як Путін офіційно, прилюдно сказав, що війну було б виграно і без України! після подбних спогадів самих ветеранів (див. посилання) http://ukrgazeta.plus.org.ua/print.php?ida=545  але добре, що люди пам"ятають і знають історію, є ще ті, хто самі можуть розказати, тому не все так вже й погано.

не бачу приводу для завтрашнього святкування. українці в цій війні програли двічі. перший раз, коли 8 мільойнів полягли під час війни, а другий, коли ця війна скінчилась, тоталітаризм остаточно закріпився на нашій території, не залишаючи ніякої надії на звільнення. то що ж тоді святкувати?

{ 10 Коментарів: }

Великдень, шановне товариство!

Sleepwalker ° 24.04.2011 в 23:03

з ранку мав не такий святковий настрій, як зазвичай*, і про привітальний пост навіть не думав **. тим не менш Великдень входить до трійки свят, які на мою думку мають найбільший в житті сенс, разом із Різдвом і Днем Незалежності. пізніше я поїхав до мами ( бо це перший Великдень, який святкую без батька), там був обід - все як треба і з домашньої hand made паскою, і з узваром плюс багато інших різних наїдків. і не знаю - чи то на мене так їжа вплинула, чи просто присутність рідних людей, але настрій значно поліпшився. отже, це все я до того, що не зможу без традиційного вітального поста всім своїм друзям. мої найщиріші вітання зі святом Христового Воскресіння!!!

як символічний дарунок - добірка патріотичних раритетних українських листівок, присвячених святу.

*чому - читай поперелній пост

** однак це не означає, що я не хотів тебе привітати, #username#

{ 21 Коментарів: }

Арештована коляда. (увага - багатобукв)

Sleepwalker ° 16.01.2011 в 23:52

я просто мушу це запостити. всім, хто любить теревенити про свободу слова за Союза, дружбу народів і відношення до національних традицій народів, що входили до того Союзу.

за матеріалами http://www.istpravda.com.ua

 

Арештована коляда.

Того дня у Львові та Києві було заарештовано 19 осіб - учасників різдвяної коляди. Їх залякували розстрілом, тортурами, психілкарнями і завданням шкоди рідним. Декого звинувачували навіть у шпигунстві, використовуючи свідчення громадянина Бельгії...

Наближалася 50-та річниця створення СРСР. З перших днів січня 1972 р. КГБ розпочав спецоперацію з нейтралізації людей з відвертою громадянською позицією. Можна припустити, що поширення руху дисидентів псувало імідж держави й було загрозливим для системи.

Спецоперація призвела до масового погрому опозиційної інтелігенції та сотень арештів, засуджень із набагато суворішими вироками, аніж у середині 1960-х рр.

Внаслідок оперативно-розшукових заходів у поле зору КГБ потрапили учасники різдвяної коляди-1972.

Її організаторами була дисидентська молодь зі Львова та Києва, яка чинила  виклик політиці викорінення українських національних традицій, атеїстичною пропагандою, забороною відзначення релігійних свят, зокрема Різдва Христового.

Ініціатором вертепу у Львові стала учасниця правозахисного руху лікар Олена Антонів, колишня дружина В'ячеслава Чорновола. Репетиції відбувались у її помешканні - невеликому будинку на вул. Спокійній, 13    

Ірина Калинець згадує: "Дiм на вул. Спокiйнiй був "пунктом опори", саме там готувалися знаменитi коляди i вертепи 1971-1972 рр., саме в хату Олени поверталися люди з ув'язнення i знаходили там не лише матерiальну допомогу (одяг, грошi, харчi), а й душевне тепло".

В оселі Олени інакодумці вивчали колядки, щедрівки, зносили туди різноманітний одяг, робили маски, перевдягалися. Щоправда, дисидентські вертепи дещо відрізнялись від звичних сучасних, оскільки поєднували елементи Різдвяного вертепу із Маланкою (тобто водіння кози) та Щедрим вечором.

Відтак веселою й гамірною ватагою вирушали вулицями Львова у новорічну ніч, щоб менше наражатися на переслідування владою.

Вертеп у домі Садовських у Львові. Стоять ліворуч: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять — Стефанія Шабатура ("циган"), Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко. Через три дні Стус, Калинець та Шабатура були заарештовані.

Хоча й на Новий рік організовувались партійним керівництвом численні провокації, які б мали перешкодити колядникам.

У середовище дисидентів КҐБ засилало агентів "задля викриття їх антирадянської діяльності". Про це свідчить збережений лист-зізнання Бориса Ковгара - працівника музею народної архітектури в Пироговому - до майора КҐБ Даниленка.

В листі йдеться, що Б. Ковгар отримав вказівку увійти в довіру до дисидентів під час підготовки новорічних вертепів. Однак, коли він побачив, з якими людьми спілкується, то вирішив перейти на їхній бік. Згодом кагебісти помстились йому за зраду, запроторивши у психіатричну лікарню.

 Під час вертепів дисиденти заходили з вітаннями-колядками до знаних людей, наприклад, до Романа Іваничука, Ростислава Братуня, Миколи Петренка, Володимира Лучука, Євгена Лазаренка, Володимири Чайки, Григорія Нудьги, інших письменників і митців.

У вертепах брали участь подружжя Калинців, художниця Стефанія Шабатура, психолог Михайло Горинь та його дружина педагог Ольга Горинь, педагог і літературний критик Володимир Іванишин, Марія Антонів, Марія Ковальська, Ярослав Мацелюх, учителька Любомира Попадюк, художник Богдан Сорока із дружиною Любою, Роман та Леся Лещухи, Марія Гель, Мар'ян Гатала, Ярослав Лемик, Степан Бедрило, Любомир Криса, Раїса Мороз, Микола Білоус та ін.

До наших днів дійшли оригінальні фото колядників, зроблені Я. Лемиком у новорічну ніч 1972 р. (зберігаються у збірці Національного музею "Тюрма на Лонцького").

Загалом у вертепі взяло участь близько 45 осіб, з-поміж них і Василь Стус, який у переддень Нового року приїхав до Львова з Моршина, де тоді лікувався.Перестрівши колядників на вул. Енгельса, Стус долучився до вертепу. Так він зазначив свої враження від коляди: "Ви таки зуміли зберегтись. У цьому ваша сила".

Через кілька днів на Різдво поет приїздив у гості до подружжя Калинців, подарувавши їм збірку поезій "Зимові дерева" і статтю про Тичину "Феномен доби" (самвидав був вилучений під час обшуку квартири 12 січня, тепер зберігаються у фондах нашого музею).

Калинці подарували йому  вишиванку, проте навряд чи він встиг її одягнути, оскільки одразу після повернення до Києва був заарештований.

Зібрані гроші за коляду учасники вертепів планували скерувати на допомогу тодішнім політв'язням та їхнім рідним, на випуск чорноволівського "Українського вісника" тощо. Вже незабаром ці кошти (250 рублів) знадобились для оплати роботи адвокатів на судових процесах...

Проте влада розуміла, що звинувачувати дисидентів у недотриманні атеїстичних принципів радянської держави та відзначенні релігійних свят є дріб'язковим.Для проведення масових арештів не вистачало більш вагомої причини, ланцюжка, який би дозволив довести "зв'язок націоналістичного підпілля в Україні із закордонними українськими центрами та організаціями".

Сценарій т.зв. "справи Добоша" спланували органи держбезпеки, провідну роль у ній відіграв (сам того не усвідомлюючи) бельгійський студент українського походження Ярослав Добош.Він намагався зібрати у Києві та Львові примірники самвидаву, фотокопії "Українського вісника" і вивезти їх за кордон для Українського допомогового комітету та Спілки української молоді, членом якої він був.

Спецповідомлення КҐБ УРСР першому секретарю ЦК КПУ Петрові Шелесту про стеження і арешт Ярослава Добоша (документ зі справи "Блок")

День 4 січня 1972 р. став точкою відліку в проведенні операції проти дисидентів. Добошу не дозволили виїхати з СРСР, його затримали на кордоні у Чопі, конфіскувавши копію "Словника рим української мови" політв'язня Святослава Караванського. Студента звинуватили "у проведенні підривної антирадянської діяльності".

Повідомлення про його арешт з'явилось лише через 11 днів в газеті ЦК КПУ "Радянська Україна". Очевидно, цей час було витрачено на "обробку" жертви та отримання її задокументованих зізнань.

Примітивна авантюра зі "шпигунською" підкладкою дала необхідний результат: 12 січня 1972 р. розпочалася акціяоти провідних діячів опозиції.

Леоніда Світлична, дружина літературознавця Івана Світличного, так описала той зловісний день: "12 січня, 8.15 ранку. Я вже одягнена, збираюся на роботу, приймати іспити в студентів. Дзвінок у двері; як звичайно, відчиняю я. Перед дверима багато людей, показують ордер на обшук... Почався детальний обшук: ретельно розглядають кожну книжку, газету, кожен аркуш паперу. Шмональників семеро (в тому числі і "понятих"-сексотів). У якій справі, що шукають - невідомо.

Забирають книжки, машинописи, купу українського і російського самвидаву, записники, друкарську машинку, радіоприймач, магнітофонні стрічки з унікальними записами Василя Симоненка, Василя Стуса, Бориса Мамайсура... Я напружено чекаю Надійку [Світличну, сестру Івана, - авт.], не знаючи, що в цей час у неї теж роблять обшук, як і в десятків інших людей по всій Україні...".

Після проведених обшуків за гратами опинились лідери дисидентів - Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зіновія Франко, Леонід Селезненко, Леонід Плющ та ін.

У Львові до слідчої в'язниці УКҐБ на вул. Миру (сучасна - Степана Бандери), в якій тепер працює Національний музей "Тюрма на Лонцького", потрапили В'ячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Михайло Осадчий, Ярослав Дашкевич.

Упродовж 12-14 січня заарештовано щонайменше 19 осіб: одинадцять - у Києві, вісім - у Львові.

Василь Яківчик, лікар з Городенки, Івано-Франківської області, згадує: "Сумнозвісний січень 1972 р., коли на голови шестидесятників, наших друзів і близьких людей, посипалися жорстокі репресії - арешти, суди, ув'язнення. Багато тоді сімей ув'язнених залишились без годувальників, багатьох репресованих було позбавлено роботи, залишено їх без засобів існування...".

Під час допитів у львівському ізоляторі в Ірини Калинець та Стефанії Шабатури намагались вивідати інформацію про їхні зв'язки з іншими учасниками дисидентського руху (зокрема зі Стусом), обмін самвидавними брошурами, поіменний список учасників новорічної коляди, їхні зв'язки з іноземцями.

Заарештованих дисидентів залякували розстрілом, фізичними тортурами, завданням шкоди рідним і близьким.  Використовували також систему "каральної медицини": деяких, кого було складно звинуватити у порушенні відповідних статей кримінального кодексу, оголошували божевільними та ув'язнювали у спецпсихлікарнях.

19 січня 1972 р. бюро Львівського обкому КПУ заслухало повідомлення начальника львівського КҐБ М. Полудня "Про оперативно-чекістські заходи, проведені 10-13 січня щодо заарештованих Я. Добоша і громадян Львова та області, які займались антирадянською агітацією та пропагандою".Профільним відділам було доручено забезпечити "дотримання необхідного громадського порядку і правильне реагування на проведені органами КҐБ заходи".

Вже за кілька днів - обшуки у домівках інших підозрюваних осіб. Зокрема у поета Григорія Чубая, інженера Атени Волицької (Пашко), працівниці музею етнографії Людмили Шереметьєвої (дружини відомого історика Ярослава Дашкевича) , викладача університету Любові Попадюк, згодом - у мистецтвознавця Богдана Гориня, Ярослава Кендзьора.

Їх неодноразово викликали на допити як свідків під час проведення слідства проти затриманих. Розпочались масові звільнення з роботи, відрахування з вишів.

Львівський обласний суд звинуватив затриманих дисидентів у "виготовленні, розповсюдженні, зберіганні літератури наклепницького характеру, участі у вертепах, ворожому ставленні до радянської соціалістичної системи, ініціативі створення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої".

Більшість отримала вирок позбавлення волі терміном на п'ять-сім років у таборах суворого режиму та три роки заслання. Максимальний термін одержав Іван Гель - 10 років суворого режиму та 5 - заслання, бо для "Івана Тиктора українського самвидаву" цей вирок був уже другим.

Головною метою січневих репресій 1972 року була нейтралізація інтелектуальної еліти дисиденства, брутальна розправа з найактивнішими лідерами й залякування решти.

Якщо в січні заарештували двадцять найпомітніших діячів руху, то загалом впродовж 1972 р. було засуджено 89 дисидентів (з них 55 із Західної України). Потім відома дослідниця дисидентського руху Людмила Алексєєва напише: "Арешти виглядали як частина широко задуманого плану з викорінення самосвідомості українців".

Січневий погром 1972 р. й переслідування учасників вертепів перервали традицію публічної коляди на тривалий час і призупинили масове видання самвидаву.

Однак, уже в другій половині 70-х років рух опору відновився з новою силою, і основним інструментом боротьби із системою став відкритий захист прав людини членами Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

Марія Гриців
науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького"

{ 18 Коментарів: }

революція на граниті - 20 років. ( + фото)

Sleepwalker ° 06.10.2010 в 19:33

не всі на ХБ можуть пам"ятати події осені 1990 року хоча б по причині свого віку. я і сам пам"ятаю погано - на Майдан Незалежності (тоді - площадь Октябрьской революции) мене не пускали батьки (можна було очікувати всього, чого завгодно), але на бульварі Шевченка пам"ятаю студентів, що брали участь в голодуванні. іще пам"ятаю батька, що не приховував тривоги і радості - "нарешті щось зрушиться"...

здавалося б, що може означати студентська Революція на граниті для української влади? напевно, це дуже символічна подія, яка напряму вплинула на майбутнє нашої країни. нині відмічаємо 20- ту річницю. у Верховній ЗРаді (інакше я не можу назвати це угруповання українофобів) сьогодні відмовились розглядати відзначення цієї події на державному рівні - "за" проголосувало лише 13 депутатів. ЇХ і зараз лякає саме слово "майдан", а ставлення до всього українського ми всі добре знаємо не лише по цьому. висновки робіть самі - я свої вже зробив.

але народ не має права забути ті події, коли студенство пішло на такий досить небезпечний крок проти тоталітарної машини, яка на протязі десятиліть розчавлювала інакомислячих мільйонами. революція на граниті - чи не єдина акція, яка призвела до таких маштабних змін!

трохи хронології подій:

-1 жовтня Український союз студентів розпочав акцію непокори.

-2 жовтня 115 студентів оголосили про голодування. основними вимогами були: перевибори до Верховної Ради України на багатопартійній основі, проходження військової служби лише на території України, відставка Голови ради міністрів України Віталія Масола, націоналізація майна компартії і комсомолу, непідписання союзного договору.

-15 жовтня відбувся маштабний всеукраїнський студентський страйк, до якого приєднались робочі.

-17 жовтня влада погодилась виконати вимоги протестуючих.

-24 жовтня Віталій Масол подав у відставку.

 

 


Олесь Доній зачитує вимоги страйкарів у Верховній Раді.

фото (с) різні інтернет - джерела

{ 183 Коментарів: }

держава оберігає народ від правди?

Sleepwalker ° 12.09.2010 в 17:46

власне, про цей вже де-кілька днів дискутують і суть справи ось в цьому коротенькому повідомленні.

8 вересня було незаконно затримано директора Національного меморіалу «Тюрма на Лонцького». 9 вересня припинено доступ співробітників до службових приміщень і робочих місць Меморіалу. 9 вересня порушено також кримінальну справу проти Забілого.

Вчора о 7:30 зі Львівського поїзда на київському вокзалі шестеро (!) співробітників СБУ затримали Руслана Забілого, історика, директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів) і відвезли на Володимирську, 33.

Чотирнадцять з половиною годин без жодних санкцій на затримання, без права зателефонувати, без можливості дізнатися прізвища співробітників, які проводили допит.

Підстава, за словами службовців — усна вказівка керівника Служби В. Хорошковського. Причина — перешкодити на надуманих підставах роботі із раніше розсекреченими матеріалами і таким чином обмежити їх поширення.

Без законних підстав після безуспішних спроб вмовити пана Забілого «добровільно» віддати матеріальні цінності, в нього вилучено приватний ноутбук і 2 зовнішніх жорстких диски. Там містилися електронні копії історичних матеріалів і його наукові дослідження. Останні, у випадку неповернення, будуть втрачені, і для Руслана Забілого як науковця буде складно їх швидко відновити.
СБУ переконувало директора Національного музею покинути історичні студії і йти працювати вчителем в школу, цікавилося контактами із закордонними науковцями, чи може надати докази, що тема його досліджень не є державною таємницею. Руслан Забілий пише про стратегію і тактику УПА.

Руслан Забілий 9 вересня подав скаргу на ім’я Голови СБУ:
«Я вимагаю від пана Валерія Хорошковського пояснити дії співробітників служби і негайно повернути мої приватні речі — комп’ютер і зовнішні накопичувачі. Там знаходяться лише копії історичних документів, мої наукові дослідження та приватна інформація. Я звертаюся до вас, шановні журналісти, допомогти спільними зусиллями припинити цензуру та тиск, які поширилася вже на історію та істориків».

Також Директор музею просить роз’яснити керівництво СБУ на яких підставах була дана вказівка керівника львівського обласного СБУ не допустити на робочі місця і до робочих комп’ютерів дирекцію і наукових співробітників музею. Нагадаємо, що у 2009 році СБУ передала приміщення колишньої тюрми КГБ для створення музею.

Володимир В’ятрович, історик, екс-директор Архіву СБУ: «Співробітники СБУ не лише намагаються приховувати злочини сталінізму, але й використовувати його практику сьогодні, наче за вікном не 2010, а 1937».

Пан В’ятрович переконаний, що «полювання на істориків» — все це ланки одного ланцюга, поряд із цензуруванням підручників з історії та припинення доступу до архівів.

«Я раджу владі витрачати кошти платників податків не на «спецоперації» із затриманням науковців, а зосередити свої зусилля на боротьбі із шпигунами і корупціонерами».

******************************

 

Співробітники Служби безпеки України 8 вересня затримали на чотирнадцять годин науковця, директора Львівського Національного музею меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів ”Тюрма на Лонцького” Руслана ЗАБІЛОГО.

У ексклюзивному коментарі УНІАН Р.Забілий повідомив, що співробітники СБУ без його дозволу вилучили у нього ноутбук та два жорстких диски, де зберігався весь масив матеріалів, який стосувався діяльності ОУН-УПА.

”Співробітники СБУ дозволили мені зробити два дзвінки дружині, та, вимагаючи віддати матеріали з комп’ютера, радили подумати про сім’ю”, - повідомив науковець.

Р.ЗАБІЛИЙ також повідомив, що співробітники СБУ, серед іншого, запитували його, як він ставиться до Голодомору, чому він займався темою УПА, та радили піти працювати шкільним вчителем.

****************

 

 

Службою безпеки України порушено кримінальну справу за фактом готування до розголошення співробітником СБУ відомостей, що становлять державну таємницю, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 15, ст. 328 Кримінального кодексу України.

Про це УНІАН повідомили у прес-центрі СБУ.

****************

 

моє особисте питання полягає ось у чому: чому історикам перешкоджають донести народові правдиві, і що найважливіше, вже розсекречені(!!!) матеріали з дуже складної і конче важливої історичної теми? для мене особисто в ролі зрадника виступає держава. мені зрозумілі мотиви, з яких СБУ приховує ці матеріали, але це не знимає з держави відповідальності. 

{ 127 Коментарів: }