...............................................................

....коли ти в стані, що називають станом маніакально - депресивного захоплення дівчиною.... коли стан цей ускладнюється нездатністю побачити її, доторкнутись, пестити і цілувати її.......що може бути гірше? На перший погляд.... Що за безглузде питання! Зміни "гірше" на "краще"!  Подивись моїми очами!

Я бачу і відчуваю - бо я людина. Людина із тіла, що обмежено тонким шаром шкіри, довжиною рук і ніг.... Душа робить тебе ширшим - майже неосяжним! Відчувай душею...ти можеш доторкнутись до зірок, до найглибших і найвіддаленіших куточків Всесвіту! А що вже казати про людину, що напевно пересувається лише по поверхні нашої планети - вона така мала!

Я їду автівкою...вона зі мною і я її відчуваю. Басейн, офіс, торговельний центр, кав"ярня, аптека, вокзал.... вона зі мною,поки я думаю нею і вона не піде від мене, поки я не припиню про неї думати. Ніщо не порушить спокою душі...думок...уяви....

Я іду цим січневим вечором вулицею, падає дощ - це вода ,що ввібрала у себе подих коханої... Я кажу собі - ось вона - впала на долонь молекулою води... Я дихаю одним повітрям з нею... Я дивлюсь душею .... я бачу все.... я заплющую очі, але бачу більше, ніж ті, хто з відкритими... Чи є сенс щось змінювати? Мабуть він є, але навіщо поспішати? Загартовані відчуття можуть насолодити більше ,ніж погляд спраглих кохання очей...чи може кохання загалом?

Знайти речі, що можуть бачити двоє - річ не складна, але дуже романтична. Я бачу той же Місяць, що й вона...  Ті ж далекі зорі... Я дивлюсь на Місяць і знаю, що вона його теж бачить, отже, наші погляди ближче, ніж наші тіла... Це момент щастя...момент усвідомлення можливості польоту і я іду з посмішкою, яка може дивувати тих, хто бачить мене, але вони ніколи не побачать, що ховається за цією посішкою. А за нею - цілий Всесвіт.....

Стівен Фрай (Stephen Fry) народився у 1957 році у Великій Британії.На відміну від багатьох відомих людей культурного середовища будь-якої країни, популярність до Стівена прийшла не надто рано, можна сказати, що ставши помітною фігурою в англійській літературі, драматургії і кіно десь наприкінці 80-х,  він і досі перебуває на стадії розвитку, відкриваючи для себе і його поціновувачів нові межі свого таланту у майже всьго, що стосується культурного життя.

А все почалося з Кембріджського університету, де навчався Стівен разом зі своїм, напевно ,найбільшим другом, партнером по сцені Хью Лорі (Hugh Laurie) та Еммою Томпсон (Emma Thompson) у 70-х. Тоді ще молоді та зовсім невідомі студенти почали періодично влаштовувати гумористичні спектаклі ,скетч шоу - щось на кшталт нашого КВК. На початку 80-х це втілилось у серію телевізійних шоу. Тут треба зазначити, що ці шоу мали дуже високий інтелектуальний рівень - гумор для гурманів. В першу чергу завдяки несамовитої зацікавленості Стівена в англійській літературі, англійській мові і культурі загалом. Весь гумор скетчів завше будувався на грі слів і інтонацій, чим на мою думку ніхто не володіє, ніж Стівен Фрай. Цей лінгвістичний нахил можна назвати червоною стрічкою усієї творчості Стівена з юнацтва і до сьогодення.

Вже у Кембріджі сформувався найкращий гумористичний дует Великої Британії усіх часів - Стівен Фрай і Хью Лорі. у 1983 - 1984 вони знімаються разом з відомим усім нам Роуеном Аткінсоном (Rowan Atkinson) у історично- гумористичному серіалі The Blackader.  З 1989 року на каналі Бі Бі Сі вийшов серіал A Bit of Fry & Laurie, де вони продовжують традицію часів Кембріджських скетч-шоу. Не буде перебільшенням, якщо назвати це шоу, що витримало 4 сезони на телебаченні і мільони проданих касет та дисків, накращою збіркою найдотепнішого і найвишуканішого англійського гумору 20 - століття. За гостротою скетчів, за вишуканістю мови їх можна сміливо порівняти з Михайлом Жванецьким та Аркадієм Райкіним.

Майже одночасно, 1990-1992, фільмується класичний твір англійської літератури Пелема Гренвила Вудхауза "Джівс і Вустер". Треба визнати, що інших акторів, крім Фрая і Лорі не можна уявити у цих ролях. Фрай виглядає неймовірно органічно, бо саме тут він втілює надзвичайно вишукану мову, поставу і поведінку тієї епохи. Ну, про гумор я казати вже не буду ,бо і так вже зрозуміло, що без нього не могло обійтися.

В середині 90-х шляхи Стівена і Хью розійшлися, і до сьогодні так і не зійшлися, хоча вони залишаються найкращими друзями. Усі шанувальники плекають надію на повернення цього дуету, хоча зараз вони зайняті зовсім іншими проектами. Ну ,про Хью Лорі буде окрема розповідь, а чим зараз займається Стівен Фрай?

Стівен пише книжки, знімається в кіно ,сам знімає кіно, ставить п"єси, випускає документальні фільми на Бі БІ Сі, стає ведучим тєлє шоу, пише статті у періодиці.  У великому кіно він мав не надто багато ролей ,переважно другого плану. Але кожну другорядну роль він грав, як головну. Кожна найменша роль показує весь його талант актора. Найгучніша його картина стала "Вайлд" (Wilde) біографія Оскара Вайлда, де Фрай зіграв головну роль, разом з Джудом Лоу, Еммою Томпсон і т.д. За драматизмом цей фільм не має собі рівних і Фрай показав себе у всій красі - і гумор, і кохання і драма. Треба сказати, що фільм містить багато досить відвертих сцен еротичного гомосексуального характеру і Фрай був неперевершений саме завдяки своїй природній нетрадиційній орієнтації.

Далі були другорядні ролі у фільмах "Цивільний позов", разом з Джоном Траволтою, "Госфорд Парк", "V  значит вендетта", разом з Наталі Портман, "Автостопом по Галактиці", а також пригодницький дитячій фільм "Громобій" разом з Мікі Рурком і Еваном МакГрегором. Зараз актор знімається у "Валькірії" з Томом Крузом. Актор і сам режисує фільми, найгучнішою роботою (правда лише на Британських островах) став фільм Bright Young Things.  Cаме у цьому фільмі зіграв свою останню роль славетний британський актор ,дворазовий лауреат Оскара Сер Джон Міллз (відомий за екранізацією Війна і Мир, Великі сподівання та інш.) Стівен записав серію романів К. Дж. Ролінг про Гаррі Поттера для радіо і аудіокниг. І це не дивно, бо він має надзвичайний талант розповідача.

У 2007 році вийшов новий серіал за участю Стівена Фрая "Кінгдом" (Kingdom). Паралельно Стівен продовжує вести тєлє-шоу і пише колонку у The Guardian присвячену новинкам хай-тек технологій. Хто б міг уявити, що втілення образу вікторіанського джентельмена є палким поціновувачем комп"ютерних технологій і інтернету! У 1984 році Стівен Фрай став другим європейцем, що купив Macintosh а тепер у Фрая декылька компів смартфонів,гаджетов і власний персонаж у Second Life!   

Хто може зрівнятись з Стівеном Фраєм у володінні язиком, як частиною тіла і мовою ,як засобом спілкування і розважання? Хто може зіграти шляхетного джентельмена і сучасного міського покидька? Зіграти може будь хто, але хто зіграє так, що йому повірять? Хто безсоромно розказує про невиліковні хвороби та сексуальні збочення, лається з екрану у такій формі, що це можна слухати навіть дітям молодшого шкільного віку? Лише Стівен Фрай, якого вже зараз, за життя називають живим класиком та скарбом британської нації.

Окрім комп"ютерів, Стівен є затятим футбольним вболівальником - його улюблена команда "Норвіч" (Norwich). У 2007 році Стівен посів третє місце у рейтингу найдотепніших британців усіх часів, де перше місце посів ... Оскар Вайлд)))

Усі хто зрозуміли, що я тут написав, про що я тут написав, а що залишилось ненаписаним, але поміж рядків - велика порада ознайомитись з творчістю цієї надзвичайно талановитої постаті сьогодення. Тим більше ,що зараз вже стали доступні деякі його роботи. Обіцяю, що жодна хвилина не буде марно втраченою.

Все ж таки вчора був чудовий день - справжня зимова казка, як з того мультфільма - Полярний Експрес. Різдво, санчата, ялинка і усе таке... Несподівано у середині листопада на землю впала така купа снігу, що для аматорів цифрового фотографування вчора було справжнісіньке свято.

Сьогодні ж сніг почав танути, поступово перетворюючись на струмочки, річки, водоспади. Зима у місті, у данному випадку - Києві, не така вже красива і позбавлена сліплячо-білого гламурного забарвлення, якщо мова іде про збереження охайного, презентабельного, робочого вигляду. Зупинки транспорту, просто вулиці,  переходи - усе це псує вигляд вже пвсля 20-ти хвилинної подорожі містом.

Яб автом поїхав би, як зазвичай, але ж під шаленою вагою снігу, де-які гілки дерев просто зламались і одна з них впала біля машини (дякувати Богові що не на машину!), тим самим перекривши виїзд. Чекати на допомогу ЖЕКУ - справа невдячна, отже рушив на своїх...

Хрєново у нас чистять сніг - як було хрєново, так і халишилось. Місцями, там де сніг не прибрано - наче якась стежка посеред Сибіру, хгадується щось з фільмів про ГУЛАГ. Там де прибрано - подвірья якогось колгоспного тваринного двору - сама багнюка та калюжі. Таке враження, що у нас зими розраховані на робітничо-селянський клас - і все. Зима лише для саміх кирзачів - і баста!

Не хочу образити робітників і селян, але наш брат інтелектуал (себто - інвалід розумової праці) взимку повинен впадати у сплячку. Як у тому анекдоті  (даруйте за нецензурщину і мову оригіналу) - "нє...уй шастать"...

Вже проминула найсуперечливіша дата у нашій історії - 7 листопада. Хоча чому найсуперечливіша? Для мене особисто ніякої суперечки в оцінці події, що сталася у цей день 90 років тому немає. Але треба визнати, що для суспільства загалом ця дата все таки залишається святом. А для мене - це одна з найтрагічніших подій в нашій історії. Комуністи волають про поверненя 7 листопада статусу "державного свята", але доречніше було б цей день вважати "чорним днем календаря" - днем траура.

Дивлячись тепер на все, що сталося протягом 70-ти з гаком років совєтської окупації, важко уявити логіку людей, що позитивно оцінюють комунізм. Мільйони замордованих людей, зкалічені долі десятків мільйонів, деструктивна політика по відношенню до особистості кожного "радянського громадянина", така ж сама політика щодо колишнього совєтського табору (оце визначення як ніяке інше розкриває суть - табор!). Як це все можна забути? Як можна забути НКВД и КГБ, що діяли методами Гестапо? У чому між ними різниця? Лише в тому, що гестапо катувало чужих (тобто нас), у стані війни, а НКВД катувало своїх у абсолютно мирний час.

Коли кажуть про шарову ковбасу і "впевненість у майбутньому", я пригадую такий образ совєтського громадянина: зацьковане, сіре, залякане і невиразне створіння, що не має нічого спільного з вільною, щасливою людиною. Я пригадую, як мої батьки купили одного разу цілу коробку туалетного паперу, по блату - це було сімейне свято в буквальному розумінні цього слова. Зараз це здається дивним і диким. Я з соромом це пригадую. І в одночас з радістю, бо це не сьогоднішня реальність.

Не засуджую тих пенсіонерів, що крокували у цей день під прапорами по містах. Ці люди в силу віку і психології не змогли пристосуватись і перебудуватись - їх зламали "на завжди". Але дивлячись на Петра Симоненка і його виступи цими днями ,я думаю, що ми зробили дуже велику помилку, коли ще у 1991 році не заборонили компартію. Варто було б - і совєтську символіку  треба було знищити ще тоді. Знищити до єдиного серпа і молоточка. Скрізь. Тоді б не було сьогодні, на сімнадцятому році Незалежності, у 21-му ст., розмов про цю символіку - зносити чи ні? Змінювати старі назви вулиць, чи залишити?  А ті ж самі пенсіонери, перевернули б Мерседес, на якому їздить Симоненко, а його "хатинку" спалили б. Бо це не комуністичний "вождь", але шахрай і пройдисвіт, що спекулює тим, що є насправді для декого святим.

7-го ми з дружиною за вечерею все-таки випили по чарці - за жертв комунізму і за те, щоб ані нам, ані нашим дітям ніколи не бачити цієї  "червоної чуми".

Першого жовтня відбувся реліз однієї дуже цікавої співачки. Це - Katie Melua. Вона цікава, незвична, приваблива з якого боку не подивишся. Ну, поперше, Каті народилась в братній Грузії у 1984 році, а саме - в Тбілісі. У 1992 разом з батьками виїхала до Північної Ірландії, де власне і розкрився її талант співачки і музиканта загалом.

Друга несподіваність полягає в тому, що її альбоми, починаючи з найпершого Call Off The Search, що вийшов у 2003 році, продаються мійоними накладами і займають перші рядки хіт парадів по усій Європі. Важко пояснити чому, бо її стиль не відноситься до поп, реп, хіп-хоп, транс, денс... музики. Важко визначити стиль - це джаз, блюз, соул разом - такий собі англійський шансон. Її конкурентка - Нора Джонс. Хоча на мою думку, Нора програє Каті, хоча б тому, що Нора використовує багато елементів кантрі, що особисто мене, як європейця не приваблює.

Каті має дуже приємний, ніжний голос. Не надто сильний, але він відповідає музиці, що створює гармонійний ансамбль. А собливо це поєднується з її зовнішністю, що на мій власний смак є досконалою. Кому подобаються чорнявки - той зрозуміє))))

Новий диск  має назву Pictures. Це диск не можна назвати кращим чи гіршим за попередні - це продовження романтичної  історіі, що її розповідає Каті з 2003 року. Особисто я жодним чином не розчарований. Така музика сподобається тим, хто залишається ввечері на самоті, за роботою на компі, у заміському будиночку в романтичному оточенні коханої людини і далі "по списку"...

Дванадцять балад, що містить диск варто слухати від початку до кінця. Потім можна прослухати ще. Особисто я оцінив  такі пісні: Mary Pickford (Used To Eat Roses), It's All In My Head, Scary Films, Perfect Circle, If You Were A Sailboat (напевно найкраща річ). Це вже третій альбом, що створений Каті разом з співавтором і продюсером Нікі Баттом.

Дискографія:

2003 - Call Off The Search

2005 - Piece By Piece

2007 - On The Road Again (live)

2007 - Pictures

Открыть больше изображений

Коли я дивився на перше відео, у мене нутрощі піднялися десь до горлянки - ну просто шкода авто.     video.ukr.net/videos/show/key/84d6ec8958365f752e8484be94b2040f/

А це - одна з найкращих реклам авто.

video.ukr.net/videos/show/key/a7f545884ce65420148bc0fa4ee36d16/

Екранізація численних анекдотів про баб за кермом...

video.ukr.net/videos/show/key/a6eada64f04e75f714d560b9a508cc5e/

Я вже скучив за цими хлопцями і дівчатами... Вони вже стали наче рідні - от чого варті відмінний сценарій і першокласна гра акторів!

Чекаємо лютого 2008-го...

Коли я побачив нову книжку Юрія Винничука "Весняні ігри в осінніх садах", вирішив придбати. Коли я прочитав цей твір, я зрозумів, що не залежно від літературної цінності цього опуса для нащадків, я не дарма заплатив за книгу!

Справа в тому, що я раніше читав твори Винничука і взагалі це досить помітна постать. Ті твори що я читав, були не художніми, а радше документально - історично- розважальними: Легенди Львова і Кнайпи Львова. Це сталося після мого першого відвідування Міста Лева і я скажу відверто - вонни допомогли мені зануритись у атмосферу чього дивовижного міста. Легенди, різні цікавинки ,звичаї та історичні, напіввигадані постаті - усе написано дотепно, захоплююче і, що найголовніше, з любов"ю до міста.

Так от, "Весняні ігри" мене просто вбили і спантеличили. Багацько траплялось різної літератури еротичного характеру, але цю книженція - це просто апогей! Не еротика, а просто порно якесь! Я б сказав, що про почуття там йдеться десь між рядків, а загалом - самий трах в усіх деталях і подробицях. )))) Але єдина річ, що залишилась незмінною - дотепність оповідача. Місцями реготав, як скажений, так смішно пише.

Єдина неприємна для автора новина - про трах цікаво читати лише десь перші сто сторінок - далі стає неймовірно нудно. Чи варто радити цю книжку? Мабуть не буду, бо книжка занадто специфічна, але тим, хто читав Винничука раніше буде цікаво)))

Нарешті! Нарешті сталося те, на що я так довго очікував - з 2003-го року! Radiohead записали і видали "на гора" свій новий альбом In Rainbows. Доречі, альбом розповсюджується в дуже незвичний, як для Заходу, спосіб. Його виклали для вільного завантаження на офіційному сайті, навіть безкоштовно. Звісно, що справжні фанати можуть вільно перерахувати певну суму, але це виключно за бажанням.

Для такої музики, що видають Radiohead, потрібно деякий час, щоб скласти враження про альбом загалом, але якщо керуватись першими враженнями, вже зараз можу сказати, що альбом насправді вийшов чудовий, 100% радіохедівський. Відверто кажучи, після сольних релізів Тома Йорка, а особливо Джонні Грінвуда, я не сподівався почути стільки мелодіки, нехай місцями і в дуже химерному аранжуванні.

Загалом, альбом нагадує The Bends і Amnesiac в одній тарі. І хоча одкровень, типу OK Computer тут нема, альбом пречудовий. Після декількох днів прослуховування можу виділити декілька особливо привабливих пісень. Bodysnatchers (сімбіоз типово радіохедівського психоделізму з класичною рок-н рольщиною). Nude (чудова мелодійна балада, що нагадує I Will). Weird Fishes/Arpeggi - чудовий приклад відшліфованої музики Радіохед, за якою яскравіє чудова мелодія. Нагадує Knives Out і There There. Jigsaw Falling Into Place (щось на кшталт поппередньої композиції). Особиста оцінка 8/10, хоча не виключаю, що вона згодом може змінитись.

Открыть больше изображений

Как сообщает пресс-служба Блока Виталия Кличко, сегодня на территории полуразрушенного детского садика №183 по адресу ул. Пушкинская, 33-А застройщиком была предпринята попытка установить строительный забор. Что привело к стычкам между охранниками компании-застройщика и местными жителями. Конфликт вокруг этого детского садика имеет довольно длинную историю. Еще в 2000 году городская власть передала дошкольное учебное заведение № 183 в собственность АООТ Компании «Д.И.Б.» для его дальнейшего снесения за средства названного общества. С условием строительства нового дома детского дошкольного учреждения по ул. Красноармейской, 12-г. 28 сентября 2000г. между Киевской городской государственной администрацией, Старокиевской районной государственной администрацией г. Киева и АООТ Компания «Д.И.Б.» было заключено Соглашение «О предоставлении гарантий на строительство детского учреждения №183 по ул. Красноармейской, 12-г. Однако, как со ссылкой на заместителя председателя Шевченковской районной в городе Киеве государственной администрации Виктора Давиденко сообщила пресс-служба КГГА, на данное время АООТ Компания «Д.И.Б.» не начала строительство дошкольного заведения, чем нарушила подпункты названного соглашения. В связи с чем прокуратурой столицы был направлен в Хозяйственный суд Киева иск с дополнениями и уточнениями о признании недействительным решения Старокиевского районного в г. Киеве совета депутатов от 12.06.2001 года относительно передачи АООТ Компания «Д.И.Б.» в собственность сооружения детского садика. Но решением Хозяйственного суда города Киева от 31.08.05.р. в исковых требованиях Прокуратуры Киева в интересах Министерства образования и науки Украины и Главного управления образования и науки г. Киева было также отказано. 18 июля сего года Хозяйственный суд Киева не удовлетворил и заявление о пересмотре этого своего решения. В минувшее воскресенье 7 октября в 7 утра здание садика было частично снесено застройщиком. Разрушение остановили жители микрорайона, которые поднялись на крышу сносимого здания.

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Отаке повідомлення з"явилось нещодавно в павутинні... У мене є два питання:

1-ше киянам - Чи не варто нам влаштувати міні майдан, тисяч так на 50, шоб зандзюрить Черновецькому шматок арматури прямісінько у дупу? Що робити з Олесиком Довгим придумаємо вже на місці. ))))))) Отже, панове, скільки ще будемо терпіти космонавтів у владі?

2- ге не-киянам - Як у вашому місці справи з розкраданням землі, зносом дит садків, побиттям мітингуючих і т.п.

В останньому числі журнала "Новинар" прочитав цікаву для себе новину. У Франції відмовляються від вживання слів іншомовного походження. Війна з глобалізацією докотилася і до цієї специфічної галузі. Цікавинка у тому, що відмовляються не купка антиглобалістів, а на державному рівні - Міністерство освіти випускає дірективи , щодо впроваждення відповідних, суто французських слів, замість англомовних. Формулювання цієї ініціативи для українця може видатися смішним і не зрозумілим - "задля збереження автентичності французської мови".

Не менш цікаво, що народ дуже добре сприйняв ці розпорядження. Знову - українці можуть тільки дивуватись з відпавшими щелепами, мабуть тому, що нас такі проблеми не обходять?! У нас з мовою усе окей?

Відмінність у тому, що французька нація сторіччями розвивалась і самоідентифіковувалась. Тепер, іранцузи не хочуть втратити свої національні властивості, традиціїї, найяскравішим прикладом яких є мова. Їм не байдуже як і якою мовою висловлюватись, не байдуже, що буде з нацією за п"ятдесять, сто, двісті років... Українці сторіччями були васалами поляків, литовців, автро-угорців, турків і в ще більшій мірі - росіян. Дивина полягає у тому, що отримавши, нарешті, Незалежність, більшість так і не забажала піднятись з колін і стати вільною людиною. Більше того - тягнуть назад у ярмо.

Можна казати про те, що у нас далеко не усі є етнічними українцями. Але для того, щоб остаточно стати вільними, треба хочаб ототожнювати себе з державою Україна. І не дивитись у минуле, у якому поганого було незрівняно більше, ніж доброго. І якщо зараз політиків звинувачують у суцільній брехні, то за совєтів правди не було взагалі. Але це - окрема тема...

Радію за французів, молодці вони - нічого не скажеш! Поважаю. От на кого треба рівнятись - на розумних, креативних, але при цьому закоханих у своє минуле, країну, мову... А от з кого ні в якому разі не варто брати приклад, так це з тих, хто повернув нещодавно собі совєтскій гімн і волає про неповагу до совєтских сімволів у колишньому СЕВі. Будьмо розумнішими...

Найкоротша виборча кампанія майже добігла свого логічного завершення. Залишилось лише дочекатись до завтра, щоб ЦВК оголосила результати, але це формальність. Результат вже можна спрогнозувати. А політики ще вчора вночі все спрогнозували і поділили. ПР, як завжди - спочатку казала про свою перемогу, що вони лідери і будуть формувати більшість. Потім стали звинувачувати помаранчевих  за їх нетерплячку - це сталося після усвідомлення біло блакитними, що коаліцію вони можуть скласти лише з комуністами і це буде зовсім не більшість. А більшість набирає таки помаранчевий табір.

Цей табір випромінює впевненість у своєму парламентському майбутньому, іноді згадуючи майбутне країни - але це між іншим))). Якщо вони не втратили здоровий глузд і усвідомили свої минулі помилки, думаю їх парламентське майбутнє справді буде щасливим, хоча б на рік. Повірте - рік - не такий короткий термін для сучасної України)))

Стосовно комуністів - вони повинні бути повністю задоволені. Вони пройшли, навіть не погіршили свої проценти, прівняно з минулим роком. Звісно, щ ов коаліції їм не працювати, але це ані трохи їх не бентежить - роль комуністів - це волати про великий капітал, "братню Росію" з її ЄЕПом і т.п. Одним словом - молодці, прорвались. Маю надію, що лише до наступних виборів.

П"ятий і останній, кому пощастило протирати дороге червоне сукно в сесійній залі - Литвин. Як до виборів, так і після, Литвин зберігає таємницю, стосовно своєї орієнтації. Після виборів він навіть більш загадковий, бо майже не з"являється на людях. Зрозуміло, що зараз його спіткав "синдром Мороза". Він має золоту акцію і мабуть думає як би її продати найдорожче. Але поки він думає, може скластися ситуація, коли він не надто буде потрібен для коаліції. Я б на його місці визначався швидче, бо потяг може піти...

Вже зараз зрозуміло, що соціалісти не пройдуть до Ради. Це для мене не дивина - я це давно прогнозував і, відверто кажучи, очікував з нетерпінням. Соціалісти зробили все неможливе, щоб поховати свою партію надовго. Цушко, Рудьковський, Ніколаєнко, Семенюк - ці прізвища кажуть самі за себе - повні нездари + продажні + істеричні. Навіть мільйони пана Бойка їх не врятували. Тьфу - навіть бридко про них писати...

Продовжується тепла українська осінь. Листя вже геть зелене, подекуди з червоними плямами. Саме в таку пору року найкомфортнише гуляти в парках, особливо якщо налагоджений на романтичний стан. Ще досить тепло - можна вдягнути реглан, джинсу, але черевики вже осінні - земля вже холодна і сира. На вечір треба взяти куртку, бо прохолодно. Здоров"я треба берегти, бо попереду зима - працювати аж до наступного літа, а нам хворіти не можна. Гроші треба заробляти наполегливо, бажано без перерв - щоденно, щотижнево, щомісячно. Вибори пройшли, але лише зараз почнется найцікавіше - ну ви знаєте, як воно буває - Росія підніме ціну на газ, а з газом і все інше підніметься... Ну, то байдуже ,ми усі підготовлені і поінформовані.  Нє впєрвой...

Коли щось примушує тебе діяти, думати або віичувати не так, як ти звик це робити - не не обов"язково твоя особиста проблема. Навіть якщо ти дуже сильна, вольова людина - суцільний залізний кулак! В політики мене переважно дратують, дохто просто залишає байдужим, і ця байдужість загалом панує у моєму політичному світогляді (напевно, саме це мені ще дозволяє хоч якось зберігати спокій і тверезість думок). Але є такі люди, є! Є такі, що дратують неймовірно. Вітчуваєш як вони лізуть до тебе в душу, викликаючи гнів абощо...

Цієї передвиборної кампанії такою людиною стала пані Богословська. Повна вітсутність поваги, самоповаги, толерантності. Якщо на одному каналі Ганна Герман каже про повагу до опонентів, в той же час на іншому Богословська запльовує слиною камери у якісь студії прямого ефіру. Начебто партія у них єдина, а поведінка... хто на що вчився і як виховувався. Так от, Богословська зі своїм брєдовим компроматом переплюнула усіх. Якраз перед виборами у неї з"явились кілограми макулатури або інших носіїв інформації з різною хрєнью. Напевно це було два тижні тому під час одного з політичних шоу, коли я подумав "хто нарешті закриє їй пельку?". Був би я в студії, думаю я б заткнув. Але мене там не було...

І от нарешті сьогодні повідомили, що БЮТ виграв справу у суді. Інформація, що її оприлюднила Інна Богословська, на справді була лише стосом вирізок з жовтої преси, намальованими графіками і схемами невідомого походження і ... брошуркою !!! Наталії Вітренко !!! Отакої! Я людина незлоблива і не заздрісна, але іноді отримую певне задоволення, коли нахабна людина отримує те, на що заслуговує. Хоча те, на що заслуговує Богословська, вона не отримала у повній мірі. Але це вже дрібнички - на тому світі усі будемо відповідати за вчинки, як рівні.

Сподіваюсь, що це мій останній політично -саркастичний запис до виборів. Думав, що більше не буду писати на цю тему, але не можу втриматись. Справді - подивишся усі ці політичні шоу і не можеш залишитись байдужим до усього цього.

На цих виборах, як ніколи раніше не виникало такого визначення, як "позапарламентські партії". Звісно, що це звучить куди приємніше, ніж "політичні невдахи", чи "збанкрутілі маргінали". до того ж ці партії здіймають справді великий галас сьогодні, чим привертають до себе неаби-яку увагу. Партія "Вільних демократів" вибрала собі дієвий і кумедний шлях так званої "попсово-скандальної" кампанії. Кампанія побудована на епатажі, поде-куди викликає посмішку, особливо біг-борди абе ТБ реклама. Але все -таки представники цієї партії  не залишають ілюзій, щодо своєї "вільності", чи "демократичності. Не знаю, як там пан Одарич (Черкащани знають краще), а от пана Бродського усі кияни добре пам"ятають вже більше 10 років. Одіозна, скандальна особистість, що за стільки років так і не змогла побудувати собі позитивний імідж у киян, хоча постійно волає про те, як опікується рідним містом.

Ще один недомірок - ПСПУ. Скандальність Вітренко відома на усіх теренах України ,як і незмінна позиція партії. Цікаво, що на відміну від попередніх виборів, зараз вони посварились з усіма - навіть з близькими до них соціалістами і комуністами. І це не дивно. У той час, як ці політичні повії опустили свій рейтинг нижче плінтуса, як то кажуть, навіть відірвані пару відсотків від "лівого" електорату досить ласий шматок. Думаю, кожен погодиться, що критикувати комуністів і соціалістів є за що. Біда Вітренко у тому, що її залізобетонність і не здатність до будь-якої гнучкості навряд чи дозволить їй потрапити в Раду.

Якщо казати про більш- менш позитивних маленьких героїв, я б назвав серед таких як ВО Свобода і Блок Литвина. Треба визнати, що пан Тягнибок довів здатність до ведення пристойної, спокійної агітації, особливо якщо врахувати націоналістичну спрямованість партії. На минулих виборах вони спромоглися наповнити своїми представниками місцеві ради переважно західного регіону України, але це тільки початок.  Думаю, що вони як ніколи близькі до загальноукраїнської Ради, як і пан Литвин. Загалу мало відомі люди зі списку Литвина, але цей блок здатен виплисти навіть на харизматичності самого її лідера. Запальні і поде-куди гарячкуваті виступи Литвина, що гне свою, відмінну від лідерів перегонів, лінію можуть таки привернути до себе увагу 4-5% електорату. Нівіть, якщо врахувати темне кучмістске минуле Литвина, його виважені дії під час Помаранчевих подій заслуговують на певну повагу. В решті решт - майже в усіх є таке минуле.  

Якщо присутність лідерів у майбутній раді не викликає сумніву, несподіванок треба чекати саме у цьому сегменті гравців "другої ліги". Хто знає, може хтось з них стане власником "золотої акції", яку мали свого часу соціалісти, але використали її до біса невміло і, можна сказати, просто ганебно.

Позавчора даїшники спіймали мене без талону техогляду. Це - сабж. Так от - мені навіть не треба було натякати на хабар. Одразу запросили на заднє, до біса зачухане тисячами дуп сидіння Жигулів і спитали "Скільки даси?", чим поставили мене в глухий кут, бо я вже забув, коли останній раз зустрічався з такою нахабністю з боку "органів". Здається це було ще до революції.

От так я зрозумів, що таке вибори, що таке влада нахабних покидьків з їх міністрами Цушками, чи хер його знає хто у нас там міністр. Але те, що "Цушко - герой", знає мабуть кожний собака. І справді - нахто так геройськи не відсиджується за кордоном, чи у перманентних відпустках ,як Цушко.   

От таке... А на останок мені, напевно з почуттів вдячності за презент, повідомили, що не обов"язково їхати за техоглядом у МРЕВ чи ДАЇ!!! Тепер у мене є телефон свого власного інспектора, що завжди зможе влаштувати техогляд не виходячи з машини. Гадаю, якщо накинути зверху двадцятку - навіть до дому привезе.

Якщо чесно - я реально у шоці!

Коли я мав намір написати мої думки з приводу нашіх футбольних коментаторів, матч Україна - Італія ще не закінчився. Тільки остаточний результат зустрічі винний у тому ,що цей запис я роблю так пізно.

Я не забобонна людина. Що стосується життя в широкому розумінні  - взагалі не забобонний. Але до спортивних забобонів відношусь з повагою .Більше того - вважаю, що вони існують і мають свій сенс. Справа в тому, що я б наших футбольних коментаторів позвільняв би  до біса. От не вірять вони в забобони, хоча саме життя показую - треба, треба вірити! Необхідно вірити! Починаючи з десятої хвилини матчу коментатор вмикає свій оптимізм на повну : "неймовірна атака", "розпочали з великим прагненням перемогти!" і т.п. Куди зпхати це велике прагнення у кінці матчу нам не розповідають - от у чому проблема. Кожна атака збірної України була барвисто розказана з використанням епітетів героїчної боротьби і щось там з міфів древньої Греції! Так, атаки були, але після першого тайму у Українри було чотири удари по воротах і нуль голів. У Італії - ОДИН удар і ОДИН гол!

Ну що я тут розказую - всі це бачать, чують і переживають. Проблема в тому, що під час матчу треба стримувати "понос", а співати діфірамби вже після "героїчної перемоги". Тобто - по факту. А так виходить, що під час гри нас просто зомбують величчю нашої команди, нашого тренера, масажиста, прибиральниці  і іже  з ними - не залежно від того, як вони виконують свою роботу.

Наступного разу не пошкодую ста гривень і піду на стадіон - лише для того, що б не чути коментарів.

Часто політиків звинувачують у психічній неврівноваженності, але це лише емоції без медичних підстав. І справжня психічно неврівноважена поведінка трапляється не так часто. Перший кандидат на "примусове психічне обстеження" (я це називаю саме так)  -це наш мер Льоня Черновецький - Космос. Його вчинки і слова дуже красномовно говорять самі за себе вже тривалий час - одним словом пожартували кияни над собою - Одеса відпочиває. Юморину треба переносити до Києва)))))))

Ситуація, щ осклалась навколо особи міністра транспорту Рудьковського теж відкрила мені очі на цю постать. Не можу збагнути, як міністр, офіційна особа, може поводити себе, як якась звичайнісінька базарна пліткарка! Заява, про масштабні теракти, що плануються в Секритаріаті Президента -який би цей секретаріат не був - це не терористичний загін. А якщо ти маєш інформацію - поділись нею з СБУ. Ні - інформація з інету, стаття анонімна, Рудьковський ховається від СБУ. Звісно, що йому просто нема чого повідомити, але років 7 ув"язнення йому світить.  Але 7 - це для простих громадян, а для міністра я б додав перед сімкою одиничку. За те -  що міністр. А ще за "мукачівська банда з Банкової" - це характеристика Секритаріату Президента (повторюю, який би поганий він не був - це державна установа).

Я ще можу зрозуміти Мороза - літня людина, якій нема на що претендувати, окрім чималих гонорарів з бюджету Партії регіонів. А от Рудьковський міг би подумати над своїм політичним майбутнім. Але ж він - соціаліст. Ні, він - український соціаліст. А український соціаліст - це така істота, що виконає будь-які забаганки хазяїна. Тобто, відробляє дуже наполегливо. З одного боку, це добре, що вони так чесно відробляють гроші, а з іншого - ще одну непогану ідею соціалізму в Україна поховано. Руками цих безпринципних мерзотників. Останнє соцопитування Центру Разумкова показало найвищий рівень недовіри громадян саме до О.О. Мороза - 67,5%! 

Я так міркую, що для відродження соціалістів, як порядної ідейної партії в Україні потрібно навіть не десятиліття. Думаю, що більше. Це насправді дуже погано, бо ідейних партій меншає, а на їх місцях з"являються незрозумілі "блоки за інтересами", що не можуть запропонувати народу анічого. Такі блоки тільки пропонують свого лідера. "Блок Литвина", "Блок Супрун" , "Блок Тимошенко" - спробуй зрозуміти їх ідею!  

А щодо Рудьковського - треба з ним щось робити, бо я так відчуваю, що скоро він особисто може почати підкладати бомби, чи зривати стоп-крани ,лише шоб у передвиборчій істериці, що опанувала його, як нікого іншого, довести якісь "вражі наміри секретаріату".

Для мене вже давно не секрет (для більшості, я гадаю, також), що розробити і впровадити у життя дієву систему на будь якому рівні, зв будь якій галузі можна і без участі державних органів. Так, це каміння у город імпотентованих професіоналів - державних керівників усіх рівнів. Я не боюся здатися хронічним критиканом, бо, нажаль, наші керівники самі пропонують безліч прикладів своєї безпорадності і загальної незацікавленості в розбудові держави. А особливо - гуманітарної сфери. Чого варте лише питання книговидавництва, популярізації та реалізації. З сумом треба констатувати, що за усі роки незалежності держава лише встромлює гілля у колеса українського книговидавництва - цього без перебільшення локомотива гуманітарної освіти і загальнолюдського розвитку.

Нещодавно придбав книжку - переможця конкурсу одного з найкращих письменників сучастності Юрія Винниченка, що стала переможцем у 2005 році на інтерактивному конкурсі, що проводить BBC -"Книга року". Якщо враховувати численні коментарі та кількість учасників цього контесту ,можна сказати, що це насправді загальнонаціональна акція, не дивлячись на те, що інтернетом в Україні досі користується не така велика кількість громадян. Але резонанс акції заперечити важко. Якщо порівнювати з державними акціями в цій галузі, то вони обмежуються.. аж однією книжковою виставкою -ярмарком (що доречі нещодавно відбулася). Виставка- як виставка, має одну суттєву особливість - виступи різних діячів, переважно віце міністрів і просто міністрів з гуманітарних питань. Ще один привід для пі-ару і проголошення гасел, що навряд чи будуть виконані. Одним словом - відчуття чогось совкового і недолугого.

На мою думку, правильно розрахований інтернет-проект має набагато більший вплив і потребує ще менше коштів, ніж книжковий ярмарок. І це ще одне свідчення того, що креатив з невеликими грошима вартий більшого, ніж гроші без креативу.

Прикладів такого ставлення держави до питань розвитку книговидавництва, популярізації історії країни, розвитку туризму - тощо, можна дуже багато перелічувати. І рахунок буде на користь приватних організацій, вітчизняних і закордонних фондів, простих громадян - ідеалістів, що кохаються на літературі, кіні чи історії. Виникає питання - може треба закрити гуманітарний напрямок у Кабінеті міністрів, аби зберегти гроші від розбазарювання? Питання риторичне, адже такого ніколи не відбудеться, навіть не дивлячись на повний крах державної системи.

Не дивлячись на негатив, я вважаю, що читати в нашій країна стали більше. І читати стали якісніше. Вважаю, що частка україномовної, прогресивної літератури потрошку збільшується, але лише за рахунок самих авторів, приватних книговидавців. Тому хочу вклонитися і побажати нашій літературній і культурній еліті в широкому розумінні цього слова, - перемоги. Перемоги над державою. Ідіть вперед, не звертаючи увагу на каміння, що летить вам у спину, бо це того варте. Варте, бо в люди зможуть оцінити ваші зусилля- не сьогодні, так в найближчому майбутньому! Слава Україні!

Я переконаний, що людство вже давно має ліки від усіх хвороб. Ба навіть знає безліч способів, як запобігти цим хворобам, як тримати не тільки своє тіло, але й душу в урівноваженному стані і померти з посмішкою на обличчі. Я впевнений - цей захістний скафандр є, от тільки більшість цією інформацією не володіє. Навіть, якщо дехто і знає, навряд має можливість, силу волі, абощо, щоб напротязі усього життя обмежувати себе у різних дрібничках в аж занадто привабливій обгортці.

Мені здається, що з душею у наших людей справи набагато кращі, ніж з організмом - таким, на перший погляд, невибагливим, але ще більше підступним. Він багато років пропускає через себе стільки разної гидоти, що одного дня нам обов"язково треба буде відповісти за знущання. Дуже близька мені людина отримала інсульт. І я в розпачі - по перше, через те, що важко звикнути до змін, що нажаль несе за собою інсульт, а подруге - взагалі. Тобто, я відчув несамовитий потяг до здорового образу життя, але навряд витримаю цей правильний образ.

Якщо коротко - скажу, що навряд чи я за своє життя мав більш паскудний психологічний стан, ніж останні два-три дні. Але треба все збирати до купи....

Повертаючись до вчорашньої теми, хочу визначити ще одну, на мою думку одну з визначних ознак перевиборів "07. А саме - плагіат. Все ж таки програми партій і блоків - це найслабкіше місце серед усієї виборчої байди. Кожен з трьох основних гравців ледь не на перше місце ставить питання державної допомоги при народженні дитини. Більше за все про це говорять регіонали, і при цьому абсолютно безсоромно намагаються видати цю свою програму за власний копірайт. Ну, регіоналам взагалі нахабства не позичать, але навіть мене дрюкає від образи за Ющенка. Справа в тому, що це мабуть один з лічених напрямків його президентської програми, яку навіть спромоглися виконати. Це доконаний факт (який між тим не виключає безліч Ющенківських помилок) і за останні півтора роки регіонали тільки і робили, що критикували такі президентські "щедроти". Раптом якось все змінилось, як часто густо трапляється перед виборами.

Усі ці балачки про плагіат були б недосконалими і взагалі не претендували на теревені досвіченого спостерігача за перевиборами, без нашого улюбленця Кінаха А. К. Цілком справедливо визнаючи своїм основним конкурентом БЮТ, регіонали не змогли не скористатись нагодою запозичити гасло бютівської програми "Український прорив" для новісінького одкровення від Кирилича - опус (я його не читав, але "системний і професійний підхід" цього професіонала з професійних, системних підхідів до системних і професійних питань не викликає у мене сумнівів), напевно, настільки сильний, що інакшої назви, ніж "Прорив" годі було шукати. Ну, а оскільки книжка писалась в Україні, Прорив - українький. А те, що Юлія Володимирівна більше тижня рекламувала книжку Кінаха - то її власні проблеми. Треба було радитись з професіоналами.

Закінчити хочу розмірковуваннями на тему передвиборчої літератури. За п"ятнадцять з лишком років Незалежності, при "системному підході" (хай йому грець - вибачайте) можна було б назбирати чималеньку бібліотеку. Програми з економіки, суспільного життя і зовнішньої політики - на всі випадки життя - тут тобі і европейські цінності з ринковою прогресивною економікою, і повний комуністичний капздець - ну геть усе! Аби було бажання будувати хоч щось і хоч 5 років поспіль рухатись у заздалегіть зазначеному і погодженому напрямку. Впевнений - побудували б! Але на сьогодні залишається лише "б"... Без "побудували"...

Все таки, наші вибори не бувають нудними. І їх регулярність не впливає на якість - спостережливу людину передвиборча пропаганда, реклама, гасла завше розважають, аніж нудять. Ну, по-перше - перебіжники, яких ніколи не бракує, а дехто просто вважають за обов"язок зустрічати кожні наступні вибори в іншому передвиборчому списку (вищий пілотаж - в списку протилежної політичної сили, відносно попереднього свого членства). І в цьому рейтингу перше місце надійно тримає Кінах. Такий собі неговіркий, неемоційний (здається, що камінь частіше посміхається, ніж Анатолій Кирилович))) - він просто віртуозно не тільки проміняв НУ на своє міні-стерство, але навіть свою партію на number 53(!!!!) у списку Партії Регіонів! Отак тишком нишком перейшов, до останнього тримаючи своїх колег у напруженному очікуванні. Але треба відзначити принциповість ПППУ, як партії - слідом за своїм головою не пішли, не злились в єдиному екстазі з Регіонами!

Ще одна людина, що здивувала - Володимир Литвин. Треба відзначити його несамовиті спроби докорінно змінити свій імідж. І я скажу - вдало! Я заздрю його завзятим, емоційним спічам хочаб у тій передачі - Свобода слова! Здається, що Луценко, "пламєнний революционер" поруч з Литвиним відпочиває. Скажу прямо - Литвин сьогодні - найкращий оратор. Запорука того, що до нього прислухаються - саме в зміні іміджу. Нове завжди приваблює більше, ніж стара затерта платівка. Я сьогодні зупинився на світлофорі якраз навпроти біг - борду з Литвиним (на Харківському шосе). Його фото з підписом "Україні потрібен Литвин!" викликало у мене щиру посмішку. Справді вдале фото! Розкрутили його фотогеничність на повну. В моєму рейтингу біг бордів Литвин займає місце якраз після тієї чорнявої дівчини з пивом - ну, та, що "не грає за правилами"))))

Лідери перегонів нажаль не варті доброго слова від прискипливих спостерігачів - бредова статистика ПР по тєлєку просто обурює. Звичайна совдепівська бюрократична пропаганда от тільки не відомо звідки цифри беруть - хіба шо з Марсу. Снодійливі виступи Тимошенко не заспокоюють. Відчуваєш, що за рівним спокійним голосом ховається цунамі. А у НСНУ схоже платівку заїло саме на депутатській недоторканності. Ні - я тільки за! Але крім цього мабуть інші є проблеми.

Вишуканості в пропаганді блоків - лідерів годі шукати, бо вони вже сидять тими ж дупами на тих самих місцях. А от новачкам кортить. Але ще не вечір - подивимось як воно піде далі, адже вибори - це весело. Зради, брехня, чорний пі-ар, підкуп виборців - все це трошки брудно (але не настільки, щоб припинити в цьому порпатись), як миши чи щури - вони ж поруч з нами бігають, ми з цим якось живимо...

"Вдалих виборів, мужики!.."

Сьогодні зустрів чувака, якого не бачив років десять. Колись навчались разом у школі. Зустрічі дуже зрадів. І хоча ніколи особливо не товаришували (ну, горілку та портвейн разом пили - ну і що?), все одно зрадів - старим знайомим завжди радію, а з кожним роком ця радість навіть зростає, бо не молодіємо, а навпаки. Така собі примара з минулого...

Але після кількадесяти хвилин спілкування стало сумно. Бо ця людина ані трохи не змінилась. А це дійсно сумно. Він виглядав виснадженим, втомленим від життя, а оптимізму від погляду у прекрасне майбутнє годі було чекати. Він називає це кризою середньго віку. А я називаю це повною безпорадністю не тільки перед життям, але й перед своїм я - внутрішнім світом, що на відміну від зовнішніх факторів впливу, повністю нам підвладне. Дивним чином враження від розмови підтвердилися фразою з пісні, що якраз грала в магнітолі -" you wait for nothing and it never comes..."

Так, жити так, як тобі наказує життя - це не життя. Не розуміти того, що життя є таким, яким ти його бачиш - це злочин проти себе. Але ж за такі злочини ніхто не карає. І якщо ти цього не розумієш, то навіть не зможеш покарати сам себе.

Life's what you make it - celebrate it

Anticipate it - yesterday's faked

Nothing can change it - life's what you make it

Everything's alright....)))))

Ми часто-густо дивуємось протилежній точці зору на те чи інше питання. Я переконаний у чомусь і тут на тобі - теревеню з кимось і виявляю повну протилежність у поглядах. Думаю :"Як?", "Чому?" Розмірковую і не розумію - ну просто реально не збагну чому інший так думає! І це при тому, що я намагаюсь аналізувати і роздивлятись з різних боків.

Про що частіше зараз сперечаються? Ага - навколо політики! Ну, здебільшого. Не буду казати про погляди на окремі партії та їх представників - все можна зрозуміти і з де-чим навіть погодитись чи змиритись. Випадково так сталось, що людиною, точка зору якої мене збиває з пантелику є моя мама. Ну, протилежні політичні погляди - це ,як я вже казав, тривіально і не цікаво. Але мама дивує мене своїм ставленням до політиків як таких. Вона проти зняття депутатської недоторканності, за підвищення їм зарплат, переконана, що депутати чи міністри не крадуть і працюють виключно на народ. І це при тому, що сама є робітником бюджетної сфери - себто звичайна обивателька з не надто високим доходом. А ще - я її знаю все своє життя, щоб відчувати в її поглядах щирість.

А я тут прочитав нещодавно, що один депутат в місяць коштує бюджету в 24000 грн. Один. А їх 450 . Я подумав, як би я працював і яку відповідальність відчував за такі гроші... Навіть не знаю...

Це я до того, що наш народ дійсно не можна назвати занадто вибагливим. Ми вибачаємо геть усе. І обранцям народним не варто занадто перейматись чи напрюжнувати пупок, щоб сподобатись нам. Україна - найпривабливіша країна для депутатів і чиновників! Ну просто країна - мрія! 

Кого приваблює Нестор Шуфрич - підніміть руки!

Феномен пана Поплавського не обговорюють тільки люди позбавлені зору та слуху. Так само, як і феномен нашого головного державного телеканалу УТ-1. Варто було мені зайнятися аналізом нашого ТБ простору (після тривалої перерви) - варто. Я, нарешті усвідомив, що 99% музичного телеефіру на УТ 1 надійно тримає в лапах свого неперебореного та невмирущего таланту пан Поплавський! Театр Поплавського створений в найкращих традиціях совєтського шоу- бізу, так само як і пропаганда Поплавськогонавіть не як співака, а як ідола і об"єкта жертвоприношень.

Дивлячись на заповнений Палац Україна можна побачити такі овації і сльози, які я не бачив на концертах дуже відомих західних співаків - Depeche Mode, A-ha чи Chris Rea. Це навіть сильніше за сера Елтона Джона! Спостерігаючи це три дні поспіль навіть починаєш вірити, що Поплавський - "ето наше всьо". Він не юний орел - він цепелін, що накрив усю Україну силою свого таланту. І нікуди ти не подінишся, бо якщо ти не любиш його пісень, ти швидче завсе не знаєшся на якісній музиці і нияки Шопени з Генделями не виправдають тебе.

Я думаю, що така тривала щоденна атака поплавщини з УТ 1 залишає нормальній людині тільки два варіанти: або видалити УТ 1 з пам"яті телевізора, або... або повірити  в те, що Поплавський не тільки має право називати себе популярним, а ще й називати себе Співаком! Просяктися його талантом і приєднатись до армади фанів і знищити колекцію Ролінгів, Депешей та Мертвих півнів! 

Щось в моєму житті негараз, якщо я три дні поспіль втикав в голубий екран. Треба щось змінити...