Українка Приходько буде представляти Росію на на Євробаченні в Росії. Вона виборола перемогу у фіналі, обійшовши Валерію і бойз-бенд Квадро.

Чому вийшло  саме так, я сам поки не збагну... Але без політики вже не обійшлося - різні коментарі зачипають цю тему. Продюсер Валерії пан Прігожин сказав, що українка з україномовною піснею, що представлятиме Росію на Євробаченні "это позор". А Костянтин Мєладзе сказав наступне:

"Меня, прежде всего, воодушевило и обрадовало такое отношение российских телезрителей к тому, что мы сделали. Для меня это огромная радость. Я за дружбу русских, украинцев и грузин и всех остальных. В принципе, это очень интернациональная песня, потому что музыку написал грузин, пела украинка, текст наполовину написала эстонка", - пояснил он.

По его мнению, такой выбор зрителей и жюри - "это своевременный сигнал, что реальное родство душ наших народов существует".

А от за що Приходько зняли з українського відбірного туру, я чтому-сь пропустив....

Раніше, коли я казав, що це ніяке не свято, дівчата потискали плечами, гмикали і казали - як знаєш... Тепер кажуть -ти шоооо??!! Це, так зване свято, стало справді масовим, майже народним. А я його не люблю. Просто ігнорую вже 3-4 роки. Дивлячись на чоловіків, що сьогодні крокували додому з квітами і подарунками, я зрозумів - нас знову розвели. Вигадали друге 8 березня.))) Це такий жіночий жарт, хлопці))) І вдалий маркетинговий хід.)))

Але, тих, хто всяткує - вітаю.

А я зроблю свято ...ну хоча б у вівторок...

Наші магазини час від часу дивують деякими товарами особливого змісту або назви. Ось що мій колега нарив в одному з київських супермаркетів.

Не знаю, кого як, але мене особливо приваблює надпис "100% натуральний продукт")))

Цей британський дует викликає у мене зацікавлення ще з дитинства. Я ріс і мене тішить, що їх музика росла зі мною. Вони не набридають і з роками потроху втрачають місця в чартах і прибавляють...шляхетності в своїй музиці. Крім музики можна відмітити надзвичайно цікаві тексти, написані Нілом Теннантом - неймовірно цікаві розповіді, прості, але іронічні нотатки з життя та інш.

2 лютого вийшов промо-сингл Love Etc. Написана Нілом Теннантом і Крісом Лоу у співавторстві з гуртом Xenomania, що продюсує такі дівчачі гурти, як  Girls Aloud, Sugarbabes та вічна принцеса Kylie Minogue. Щодо мене, то це дуже хроша робота. Мені подобається незвична будова пісні, колоритний аранжемент ...і такого напевно у Pet Shop Boys ще не було. Сам Ніл, відповідаючи на питання чт можна під неї танцювати, відповів - Not really))) Але це не хіт - я в цьому впевнений.  Повний сингл вийде 16 березня і буде містити добірку реміксів від Теннанта і Лоу, а також Гая Бурріто.

За 2 тижні після виходу синглу, світ побачить абсолютно новий альбом дуету під простою, але промовистою назвою Yes. Посилання, за яким можна прослухати цю пісню : http://www.youtube.com/watch?v=wbZrBIojFD4

LOVE ETC.

(Tennant/Lowe/Xenomania)

you need more
you need more

well it's tough getting on in the world
when the sun doesn't shine
and a boy needs a girl

its about getting out of a rut
you need luck
but you're stuck and you don't know how...

(don't have to be)
a big bucks hollywood star
(don't have to drive)
a super car to go far
(don't have to live)
a life of power and wealth
(don't have to be)
beautiful but it helps
(don't have to buy)
a house in beverly hills
(don't have to have)
your daddy paying the bills
(don't have to live)
a life of power and wealth
(don't have to be)
beautiful but it helps

you need more...
than a big blank check to be a lover, or
a gulf stream jet to fly you door to door
somewhere chic on another shore 

you need more
you need love.
you need love.
you need love.

too much of anything is never enough
too much of everything is never enough

well it's tough getting on in the world
when the sun doesn't shine
and a boy needs a girl

its about getting out of a rut
you need luck
but you're stuck and you don't know how...

(don't have to be)
a big bucks hollywood star
(don't have to drive)
a super car to get far
(don't have to wear)
a smile much colder than ice
(don't have to be)
beautiful, but its nice

you need more
than the *Gerhard Richter* hangin' on the wall
a chauffeur driven limousine on call
to drive your wife and lover to a *white tie* ball

you need more
you need more
you need more
you need love.

i believe that we can achieve the love that we need
i believe...
call me naive, but love is for free

(don't have to be)
a big bucks hollywood star
(don't have to drive)
a super car to go far
(don't have to live)
a life of power and wealth
(don't have to be)
beautiful but it helps

Открыть больше изображений

От  яке фото блукає теренами рунета (див нижче).

Американське сало (не просте - є класичне, в шоколаді, до борщу...) пропонуєтсья з постерів у московському метро. Пізніше я надибав новину на Кореспонденті, дей йдеться про наступне:

На десятках станций Московского метрополитена появились баннеры с изображением консервных банок и надписью Американское сало, пишет сегодня газета КоммерсантЪ 

Как пишет газета, на плакатах размером 2 на 4 м нарисованы шесть консервных банок с изображением американского флага, надписью Американское сало и перечислением сортов продукта - классическое, в шоколаде, под борщ.

Никаких дополнительных сведений, за исключением ссылки на сайт vokr.ru, баннеры не содержат. При этом в пресс-службе метрополитена и рекламном агентстве отказались называть имя заказчика.

Сайт vokr.ru оказался посвященным движению Воины креатива, объединяющему политтехнологов и пиарщиков, в целях которого указывается "защита национальных интересов России в странах ближнего и дальнего зарубежья" "с помощью креатива", пишет КоммерсантЪ.

На сайте рассказывается о целях рекламной кампании Американское сало: "Вызвать недовольство у населения Украины проникновением дешевых некачественных американских продуктов питания, а еще шире - вообще недовольство Америкой, связать американскую экспансию в традиционные для Украины отрасли с кандидатурой Виктора Ющенко".

Координатор движения Воины креатива подтвердил изданию, что Американское сало посвящено президентским выборам в Украине, и в ближайшее время кампания с бюджетом в $9 млн стартует в Украине.

Я вже бачив тут безліч статей і розповідей про Доктора Хауза/Х"ю Лорі. Не дивлячись на суперечливе ставленя до американського кіна, це дивно...незвично, але беззаперечно - саме американцям вдалось розкрити максимум потенціала Лорі. Тим більш дивно, якщо зауважити, що він британець. Світ завжди запам"ятає його саме Хаузом і я досить задоволений, що він запам"ятається саме таким.

Але Лорі - не лише Хауз! Послухайте, які пісні він співав. Сподіваюсь, англійською володіємо...)))

"Sofisticated Song"

http://www.youtube.com/watch?v=TBQAuw4NYLA

"Too Long Johnny"

http://www.youtube.com/watch?v=6AvMUR_XMlg&feature=related

"There Ain't But One Way" (feat. Stephen Fry)

http://www.youtube.com/watch?v=0Vphj_fZ3Ew&feature=related

"America"

http://www.youtube.com/watch?v=z4tDP-yMwXI&feature=related

Моє улюблене - про Джонні, а пісню Америка, написану десь наприкінці 80-х.....вона аж занадто красномовна, щоб зараз Лорі наважився її виконати)))

Открыть больше изображений

Щойно перечитував сам себе - оце ностальжі!)))) 

Я сюди повернусь - це точно. Стільки буває думок (сам дивуюсь!!!), що деякі треба надрукувати і подивитись на них зверху. Не зверхньо, а зверху. ))) Так легше зрозуміти те, про що думав, але невторопав.

Гаразд, поїду я з цієї роботи... Субота...

...............................................................

....коли ти в стані, що називають станом маніакально - депресивного захоплення дівчиною.... коли стан цей ускладнюється нездатністю побачити її, доторкнутись, пестити і цілувати її.......що може бути гірше? На перший погляд.... Що за безглузде питання! Зміни "гірше" на "краще"!  Подивись моїми очами!

Я бачу і відчуваю - бо я людина. Людина із тіла, що обмежено тонким шаром шкіри, довжиною рук і ніг.... Душа робить тебе ширшим - майже неосяжним! Відчувай душею...ти можеш доторкнутись до зірок, до найглибших і найвіддаленіших куточків Всесвіту! А що вже казати про людину, що напевно пересувається лише по поверхні нашої планети - вона така мала!

Я їду автівкою...вона зі мною і я її відчуваю. Басейн, офіс, торговельний центр, кав"ярня, аптека, вокзал.... вона зі мною,поки я думаю нею і вона не піде від мене, поки я не припиню про неї думати. Ніщо не порушить спокою душі...думок...уяви....

Я іду цим січневим вечором вулицею, падає дощ - це вода ,що ввібрала у себе подих коханої... Я кажу собі - ось вона - впала на долонь молекулою води... Я дихаю одним повітрям з нею... Я дивлюсь душею .... я бачу все.... я заплющую очі, але бачу більше, ніж ті, хто з відкритими... Чи є сенс щось змінювати? Мабуть він є, але навіщо поспішати? Загартовані відчуття можуть насолодити більше ,ніж погляд спраглих кохання очей...чи може кохання загалом?

Знайти речі, що можуть бачити двоє - річ не складна, але дуже романтична. Я бачу той же Місяць, що й вона...  Ті ж далекі зорі... Я дивлюсь на Місяць і знаю, що вона його теж бачить, отже, наші погляди ближче, ніж наші тіла... Це момент щастя...момент усвідомлення можливості польоту і я іду з посмішкою, яка може дивувати тих, хто бачить мене, але вони ніколи не побачать, що ховається за цією посішкою. А за нею - цілий Всесвіт.....

Стівен Фрай (Stephen Fry) народився у 1957 році у Великій Британії.На відміну від багатьох відомих людей культурного середовища будь-якої країни, популярність до Стівена прийшла не надто рано, можна сказати, що ставши помітною фігурою в англійській літературі, драматургії і кіно десь наприкінці 80-х,  він і досі перебуває на стадії розвитку, відкриваючи для себе і його поціновувачів нові межі свого таланту у майже всьго, що стосується культурного життя.

А все почалося з Кембріджського університету, де навчався Стівен разом зі своїм, напевно ,найбільшим другом, партнером по сцені Хью Лорі (Hugh Laurie) та Еммою Томпсон (Emma Thompson) у 70-х. Тоді ще молоді та зовсім невідомі студенти почали періодично влаштовувати гумористичні спектаклі ,скетч шоу - щось на кшталт нашого КВК. На початку 80-х це втілилось у серію телевізійних шоу. Тут треба зазначити, що ці шоу мали дуже високий інтелектуальний рівень - гумор для гурманів. В першу чергу завдяки несамовитої зацікавленості Стівена в англійській літературі, англійській мові і культурі загалом. Весь гумор скетчів завше будувався на грі слів і інтонацій, чим на мою думку ніхто не володіє, ніж Стівен Фрай. Цей лінгвістичний нахил можна назвати червоною стрічкою усієї творчості Стівена з юнацтва і до сьогодення.

Вже у Кембріджі сформувався найкращий гумористичний дует Великої Британії усіх часів - Стівен Фрай і Хью Лорі. у 1983 - 1984 вони знімаються разом з відомим усім нам Роуеном Аткінсоном (Rowan Atkinson) у історично- гумористичному серіалі The Blackader.  З 1989 року на каналі Бі Бі Сі вийшов серіал A Bit of Fry & Laurie, де вони продовжують традицію часів Кембріджських скетч-шоу. Не буде перебільшенням, якщо назвати це шоу, що витримало 4 сезони на телебаченні і мільони проданих касет та дисків, накращою збіркою найдотепнішого і найвишуканішого англійського гумору 20 - століття. За гостротою скетчів, за вишуканістю мови їх можна сміливо порівняти з Михайлом Жванецьким та Аркадієм Райкіним.

Майже одночасно, 1990-1992, фільмується класичний твір англійської літератури Пелема Гренвила Вудхауза "Джівс і Вустер". Треба визнати, що інших акторів, крім Фрая і Лорі не можна уявити у цих ролях. Фрай виглядає неймовірно органічно, бо саме тут він втілює надзвичайно вишукану мову, поставу і поведінку тієї епохи. Ну, про гумор я казати вже не буду ,бо і так вже зрозуміло, що без нього не могло обійтися.

В середині 90-х шляхи Стівена і Хью розійшлися, і до сьогодні так і не зійшлися, хоча вони залишаються найкращими друзями. Усі шанувальники плекають надію на повернення цього дуету, хоча зараз вони зайняті зовсім іншими проектами. Ну ,про Хью Лорі буде окрема розповідь, а чим зараз займається Стівен Фрай?

Стівен пише книжки, знімається в кіно ,сам знімає кіно, ставить п"єси, випускає документальні фільми на Бі БІ Сі, стає ведучим тєлє шоу, пише статті у періодиці.  У великому кіно він мав не надто багато ролей ,переважно другого плану. Але кожну другорядну роль він грав, як головну. Кожна найменша роль показує весь його талант актора. Найгучніша його картина стала "Вайлд" (Wilde) біографія Оскара Вайлда, де Фрай зіграв головну роль, разом з Джудом Лоу, Еммою Томпсон і т.д. За драматизмом цей фільм не має собі рівних і Фрай показав себе у всій красі - і гумор, і кохання і драма. Треба сказати, що фільм містить багато досить відвертих сцен еротичного гомосексуального характеру і Фрай був неперевершений саме завдяки своїй природній нетрадиційній орієнтації.

Далі були другорядні ролі у фільмах "Цивільний позов", разом з Джоном Траволтою, "Госфорд Парк", "V  значит вендетта", разом з Наталі Портман, "Автостопом по Галактиці", а також пригодницький дитячій фільм "Громобій" разом з Мікі Рурком і Еваном МакГрегором. Зараз актор знімається у "Валькірії" з Томом Крузом. Актор і сам режисує фільми, найгучнішою роботою (правда лише на Британських островах) став фільм Bright Young Things.  Cаме у цьому фільмі зіграв свою останню роль славетний британський актор ,дворазовий лауреат Оскара Сер Джон Міллз (відомий за екранізацією Війна і Мир, Великі сподівання та інш.) Стівен записав серію романів К. Дж. Ролінг про Гаррі Поттера для радіо і аудіокниг. І це не дивно, бо він має надзвичайний талант розповідача.

У 2007 році вийшов новий серіал за участю Стівена Фрая "Кінгдом" (Kingdom). Паралельно Стівен продовжує вести тєлє-шоу і пише колонку у The Guardian присвячену новинкам хай-тек технологій. Хто б міг уявити, що втілення образу вікторіанського джентельмена є палким поціновувачем комп"ютерних технологій і інтернету! У 1984 році Стівен Фрай став другим європейцем, що купив Macintosh а тепер у Фрая декылька компів смартфонів,гаджетов і власний персонаж у Second Life!   

Хто може зрівнятись з Стівеном Фраєм у володінні язиком, як частиною тіла і мовою ,як засобом спілкування і розважання? Хто може зіграти шляхетного джентельмена і сучасного міського покидька? Зіграти може будь хто, але хто зіграє так, що йому повірять? Хто безсоромно розказує про невиліковні хвороби та сексуальні збочення, лається з екрану у такій формі, що це можна слухати навіть дітям молодшого шкільного віку? Лише Стівен Фрай, якого вже зараз, за життя називають живим класиком та скарбом британської нації.

Окрім комп"ютерів, Стівен є затятим футбольним вболівальником - його улюблена команда "Норвіч" (Norwich). У 2007 році Стівен посів третє місце у рейтингу найдотепніших британців усіх часів, де перше місце посів ... Оскар Вайлд)))

Усі хто зрозуміли, що я тут написав, про що я тут написав, а що залишилось ненаписаним, але поміж рядків - велика порада ознайомитись з творчістю цієї надзвичайно талановитої постаті сьогодення. Тим більше ,що зараз вже стали доступні деякі його роботи. Обіцяю, що жодна хвилина не буде марно втраченою.

Все ж таки вчора був чудовий день - справжня зимова казка, як з того мультфільма - Полярний Експрес. Різдво, санчата, ялинка і усе таке... Несподівано у середині листопада на землю впала така купа снігу, що для аматорів цифрового фотографування вчора було справжнісіньке свято.

Сьогодні ж сніг почав танути, поступово перетворюючись на струмочки, річки, водоспади. Зима у місті, у данному випадку - Києві, не така вже красива і позбавлена сліплячо-білого гламурного забарвлення, якщо мова іде про збереження охайного, презентабельного, робочого вигляду. Зупинки транспорту, просто вулиці,  переходи - усе це псує вигляд вже пвсля 20-ти хвилинної подорожі містом.

Яб автом поїхав би, як зазвичай, але ж під шаленою вагою снігу, де-які гілки дерев просто зламались і одна з них впала біля машини (дякувати Богові що не на машину!), тим самим перекривши виїзд. Чекати на допомогу ЖЕКУ - справа невдячна, отже рушив на своїх...

Хрєново у нас чистять сніг - як було хрєново, так і халишилось. Місцями, там де сніг не прибрано - наче якась стежка посеред Сибіру, хгадується щось з фільмів про ГУЛАГ. Там де прибрано - подвірья якогось колгоспного тваринного двору - сама багнюка та калюжі. Таке враження, що у нас зими розраховані на робітничо-селянський клас - і все. Зима лише для саміх кирзачів - і баста!

Не хочу образити робітників і селян, але наш брат інтелектуал (себто - інвалід розумової праці) взимку повинен впадати у сплячку. Як у тому анекдоті  (даруйте за нецензурщину і мову оригіналу) - "нє...уй шастать"...

Вже проминула найсуперечливіша дата у нашій історії - 7 листопада. Хоча чому найсуперечливіша? Для мене особисто ніякої суперечки в оцінці події, що сталася у цей день 90 років тому немає. Але треба визнати, що для суспільства загалом ця дата все таки залишається святом. А для мене - це одна з найтрагічніших подій в нашій історії. Комуністи волають про поверненя 7 листопада статусу "державного свята", але доречніше було б цей день вважати "чорним днем календаря" - днем траура.

Дивлячись тепер на все, що сталося протягом 70-ти з гаком років совєтської окупації, важко уявити логіку людей, що позитивно оцінюють комунізм. Мільйони замордованих людей, зкалічені долі десятків мільйонів, деструктивна політика по відношенню до особистості кожного "радянського громадянина", така ж сама політика щодо колишнього совєтського табору (оце визначення як ніяке інше розкриває суть - табор!). Як це все можна забути? Як можна забути НКВД и КГБ, що діяли методами Гестапо? У чому між ними різниця? Лише в тому, що гестапо катувало чужих (тобто нас), у стані війни, а НКВД катувало своїх у абсолютно мирний час.

Коли кажуть про шарову ковбасу і "впевненість у майбутньому", я пригадую такий образ совєтського громадянина: зацьковане, сіре, залякане і невиразне створіння, що не має нічого спільного з вільною, щасливою людиною. Я пригадую, як мої батьки купили одного разу цілу коробку туалетного паперу, по блату - це було сімейне свято в буквальному розумінні цього слова. Зараз це здається дивним і диким. Я з соромом це пригадую. І в одночас з радістю, бо це не сьогоднішня реальність.

Не засуджую тих пенсіонерів, що крокували у цей день під прапорами по містах. Ці люди в силу віку і психології не змогли пристосуватись і перебудуватись - їх зламали "на завжди". Але дивлячись на Петра Симоненка і його виступи цими днями ,я думаю, що ми зробили дуже велику помилку, коли ще у 1991 році не заборонили компартію. Варто було б - і совєтську символіку  треба було знищити ще тоді. Знищити до єдиного серпа і молоточка. Скрізь. Тоді б не було сьогодні, на сімнадцятому році Незалежності, у 21-му ст., розмов про цю символіку - зносити чи ні? Змінювати старі назви вулиць, чи залишити?  А ті ж самі пенсіонери, перевернули б Мерседес, на якому їздить Симоненко, а його "хатинку" спалили б. Бо це не комуністичний "вождь", але шахрай і пройдисвіт, що спекулює тим, що є насправді для декого святим.

7-го ми з дружиною за вечерею все-таки випили по чарці - за жертв комунізму і за те, щоб ані нам, ані нашим дітям ніколи не бачити цієї  "червоної чуми".

Першого жовтня відбувся реліз однієї дуже цікавої співачки. Це - Katie Melua. Вона цікава, незвична, приваблива з якого боку не подивишся. Ну, поперше, Каті народилась в братній Грузії у 1984 році, а саме - в Тбілісі. У 1992 разом з батьками виїхала до Північної Ірландії, де власне і розкрився її талант співачки і музиканта загалом.

Друга несподіваність полягає в тому, що її альбоми, починаючи з найпершого Call Off The Search, що вийшов у 2003 році, продаються мійоними накладами і займають перші рядки хіт парадів по усій Європі. Важко пояснити чому, бо її стиль не відноситься до поп, реп, хіп-хоп, транс, денс... музики. Важко визначити стиль - це джаз, блюз, соул разом - такий собі англійський шансон. Її конкурентка - Нора Джонс. Хоча на мою думку, Нора програє Каті, хоча б тому, що Нора використовує багато елементів кантрі, що особисто мене, як європейця не приваблює.

Каті має дуже приємний, ніжний голос. Не надто сильний, але він відповідає музиці, що створює гармонійний ансамбль. А собливо це поєднується з її зовнішністю, що на мій власний смак є досконалою. Кому подобаються чорнявки - той зрозуміє))))

Новий диск  має назву Pictures. Це диск не можна назвати кращим чи гіршим за попередні - це продовження романтичної  історіі, що її розповідає Каті з 2003 року. Особисто я жодним чином не розчарований. Така музика сподобається тим, хто залишається ввечері на самоті, за роботою на компі, у заміському будиночку в романтичному оточенні коханої людини і далі "по списку"...

Дванадцять балад, що містить диск варто слухати від початку до кінця. Потім можна прослухати ще. Особисто я оцінив  такі пісні: Mary Pickford (Used To Eat Roses), It's All In My Head, Scary Films, Perfect Circle, If You Were A Sailboat (напевно найкраща річ). Це вже третій альбом, що створений Каті разом з співавтором і продюсером Нікі Баттом.

Дискографія:

2003 - Call Off The Search

2005 - Piece By Piece

2007 - On The Road Again (live)

2007 - Pictures

Открыть больше изображений

Коли я дивився на перше відео, у мене нутрощі піднялися десь до горлянки - ну просто шкода авто.     video.ukr.net/videos/show/key/84d6ec8958365f752e8484be94b2040f/

А це - одна з найкращих реклам авто.

video.ukr.net/videos/show/key/a7f545884ce65420148bc0fa4ee36d16/

Екранізація численних анекдотів про баб за кермом...

video.ukr.net/videos/show/key/a6eada64f04e75f714d560b9a508cc5e/

Я вже скучив за цими хлопцями і дівчатами... Вони вже стали наче рідні - от чого варті відмінний сценарій і першокласна гра акторів!

Чекаємо лютого 2008-го...

Коли я побачив нову книжку Юрія Винничука "Весняні ігри в осінніх садах", вирішив придбати. Коли я прочитав цей твір, я зрозумів, що не залежно від літературної цінності цього опуса для нащадків, я не дарма заплатив за книгу!

Справа в тому, що я раніше читав твори Винничука і взагалі це досить помітна постать. Ті твори що я читав, були не художніми, а радше документально - історично- розважальними: Легенди Львова і Кнайпи Львова. Це сталося після мого першого відвідування Міста Лева і я скажу відверто - вонни допомогли мені зануритись у атмосферу чього дивовижного міста. Легенди, різні цікавинки ,звичаї та історичні, напіввигадані постаті - усе написано дотепно, захоплююче і, що найголовніше, з любов"ю до міста.

Так от, "Весняні ігри" мене просто вбили і спантеличили. Багацько траплялось різної літератури еротичного характеру, але цю книженція - це просто апогей! Не еротика, а просто порно якесь! Я б сказав, що про почуття там йдеться десь між рядків, а загалом - самий трах в усіх деталях і подробицях. )))) Але єдина річ, що залишилась незмінною - дотепність оповідача. Місцями реготав, як скажений, так смішно пише.

Єдина неприємна для автора новина - про трах цікаво читати лише десь перші сто сторінок - далі стає неймовірно нудно. Чи варто радити цю книжку? Мабуть не буду, бо книжка занадто специфічна, але тим, хто читав Винничука раніше буде цікаво)))

Нарешті! Нарешті сталося те, на що я так довго очікував - з 2003-го року! Radiohead записали і видали "на гора" свій новий альбом In Rainbows. Доречі, альбом розповсюджується в дуже незвичний, як для Заходу, спосіб. Його виклали для вільного завантаження на офіційному сайті, навіть безкоштовно. Звісно, що справжні фанати можуть вільно перерахувати певну суму, але це виключно за бажанням.

Для такої музики, що видають Radiohead, потрібно деякий час, щоб скласти враження про альбом загалом, але якщо керуватись першими враженнями, вже зараз можу сказати, що альбом насправді вийшов чудовий, 100% радіохедівський. Відверто кажучи, після сольних релізів Тома Йорка, а особливо Джонні Грінвуда, я не сподівався почути стільки мелодіки, нехай місцями і в дуже химерному аранжуванні.

Загалом, альбом нагадує The Bends і Amnesiac в одній тарі. І хоча одкровень, типу OK Computer тут нема, альбом пречудовий. Після декількох днів прослуховування можу виділити декілька особливо привабливих пісень. Bodysnatchers (сімбіоз типово радіохедівського психоделізму з класичною рок-н рольщиною). Nude (чудова мелодійна балада, що нагадує I Will). Weird Fishes/Arpeggi - чудовий приклад відшліфованої музики Радіохед, за якою яскравіє чудова мелодія. Нагадує Knives Out і There There. Jigsaw Falling Into Place (щось на кшталт поппередньої композиції). Особиста оцінка 8/10, хоча не виключаю, що вона згодом може змінитись.

Открыть больше изображений

В останньому числі журнала "Новинар" прочитав цікаву для себе новину. У Франції відмовляються від вживання слів іншомовного походження. Війна з глобалізацією докотилася і до цієї специфічної галузі. Цікавинка у тому, що відмовляються не купка антиглобалістів, а на державному рівні - Міністерство освіти випускає дірективи , щодо впроваждення відповідних, суто французських слів, замість англомовних. Формулювання цієї ініціативи для українця може видатися смішним і не зрозумілим - "задля збереження автентичності французської мови".

Не менш цікаво, що народ дуже добре сприйняв ці розпорядження. Знову - українці можуть тільки дивуватись з відпавшими щелепами, мабуть тому, що нас такі проблеми не обходять?! У нас з мовою усе окей?

Відмінність у тому, що французька нація сторіччями розвивалась і самоідентифіковувалась. Тепер, іранцузи не хочуть втратити свої національні властивості, традиціїї, найяскравішим прикладом яких є мова. Їм не байдуже як і якою мовою висловлюватись, не байдуже, що буде з нацією за п"ятдесять, сто, двісті років... Українці сторіччями були васалами поляків, литовців, автро-угорців, турків і в ще більшій мірі - росіян. Дивина полягає у тому, що отримавши, нарешті, Незалежність, більшість так і не забажала піднятись з колін і стати вільною людиною. Більше того - тягнуть назад у ярмо.

Можна казати про те, що у нас далеко не усі є етнічними українцями. Але для того, щоб остаточно стати вільними, треба хочаб ототожнювати себе з державою Україна. І не дивитись у минуле, у якому поганого було незрівняно більше, ніж доброго. І якщо зараз політиків звинувачують у суцільній брехні, то за совєтів правди не було взагалі. Але це - окрема тема...

Радію за французів, молодці вони - нічого не скажеш! Поважаю. От на кого треба рівнятись - на розумних, креативних, але при цьому закоханих у своє минуле, країну, мову... А от з кого ні в якому разі не варто брати приклад, так це з тих, хто повернув нещодавно собі совєтскій гімн і волає про неповагу до совєтских сімволів у колишньому СЕВі. Будьмо розумнішими...

Позавчора даїшники спіймали мене без талону техогляду. Це - сабж. Так от - мені навіть не треба було натякати на хабар. Одразу запросили на заднє, до біса зачухане тисячами дуп сидіння Жигулів і спитали "Скільки даси?", чим поставили мене в глухий кут, бо я вже забув, коли останній раз зустрічався з такою нахабністю з боку "органів". Здається це було ще до революції.

От так я зрозумів, що таке вибори, що таке влада нахабних покидьків з їх міністрами Цушками, чи хер його знає хто у нас там міністр. Але те, що "Цушко - герой", знає мабуть кожний собака. І справді - нахто так геройськи не відсиджується за кордоном, чи у перманентних відпустках ,як Цушко.   

От таке... А на останок мені, напевно з почуттів вдячності за презент, повідомили, що не обов"язково їхати за техоглядом у МРЕВ чи ДАЇ!!! Тепер у мене є телефон свого власного інспектора, що завжди зможе влаштувати техогляд не виходячи з машини. Гадаю, якщо накинути зверху двадцятку - навіть до дому привезе.

Якщо чесно - я реально у шоці!

Коли я мав намір написати мої думки з приводу нашіх футбольних коментаторів, матч Україна - Італія ще не закінчився. Тільки остаточний результат зустрічі винний у тому ,що цей запис я роблю так пізно.

Я не забобонна людина. Що стосується життя в широкому розумінні  - взагалі не забобонний. Але до спортивних забобонів відношусь з повагою .Більше того - вважаю, що вони існують і мають свій сенс. Справа в тому, що я б наших футбольних коментаторів позвільняв би  до біса. От не вірять вони в забобони, хоча саме життя показую - треба, треба вірити! Необхідно вірити! Починаючи з десятої хвилини матчу коментатор вмикає свій оптимізм на повну : "неймовірна атака", "розпочали з великим прагненням перемогти!" і т.п. Куди зпхати це велике прагнення у кінці матчу нам не розповідають - от у чому проблема. Кожна атака збірної України була барвисто розказана з використанням епітетів героїчної боротьби і щось там з міфів древньої Греції! Так, атаки були, але після першого тайму у Українри було чотири удари по воротах і нуль голів. У Італії - ОДИН удар і ОДИН гол!

Ну що я тут розказую - всі це бачать, чують і переживають. Проблема в тому, що під час матчу треба стримувати "понос", а співати діфірамби вже після "героїчної перемоги". Тобто - по факту. А так виходить, що під час гри нас просто зомбують величчю нашої команди, нашого тренера, масажиста, прибиральниці  і іже  з ними - не залежно від того, як вони виконують свою роботу.

Наступного разу не пошкодую ста гривень і піду на стадіон - лише для того, що б не чути коментарів.

Для мене вже давно не секрет (для більшості, я гадаю, також), що розробити і впровадити у життя дієву систему на будь якому рівні, зв будь якій галузі можна і без участі державних органів. Так, це каміння у город імпотентованих професіоналів - державних керівників усіх рівнів. Я не боюся здатися хронічним критиканом, бо, нажаль, наші керівники самі пропонують безліч прикладів своєї безпорадності і загальної незацікавленості в розбудові держави. А особливо - гуманітарної сфери. Чого варте лише питання книговидавництва, популярізації та реалізації. З сумом треба констатувати, що за усі роки незалежності держава лише встромлює гілля у колеса українського книговидавництва - цього без перебільшення локомотива гуманітарної освіти і загальнолюдського розвитку.

Нещодавно придбав книжку - переможця конкурсу одного з найкращих письменників сучастності Юрія Винниченка, що стала переможцем у 2005 році на інтерактивному конкурсі, що проводить BBC -"Книга року". Якщо враховувати численні коментарі та кількість учасників цього контесту ,можна сказати, що це насправді загальнонаціональна акція, не дивлячись на те, що інтернетом в Україні досі користується не така велика кількість громадян. Але резонанс акції заперечити важко. Якщо порівнювати з державними акціями в цій галузі, то вони обмежуються.. аж однією книжковою виставкою -ярмарком (що доречі нещодавно відбулася). Виставка- як виставка, має одну суттєву особливість - виступи різних діячів, переважно віце міністрів і просто міністрів з гуманітарних питань. Ще один привід для пі-ару і проголошення гасел, що навряд чи будуть виконані. Одним словом - відчуття чогось совкового і недолугого.

На мою думку, правильно розрахований інтернет-проект має набагато більший вплив і потребує ще менше коштів, ніж книжковий ярмарок. І це ще одне свідчення того, що креатив з невеликими грошима вартий більшого, ніж гроші без креативу.

Прикладів такого ставлення держави до питань розвитку книговидавництва, популярізації історії країни, розвитку туризму - тощо, можна дуже багато перелічувати. І рахунок буде на користь приватних організацій, вітчизняних і закордонних фондів, простих громадян - ідеалістів, що кохаються на літературі, кіні чи історії. Виникає питання - може треба закрити гуманітарний напрямок у Кабінеті міністрів, аби зберегти гроші від розбазарювання? Питання риторичне, адже такого ніколи не відбудеться, навіть не дивлячись на повний крах державної системи.

Не дивлячись на негатив, я вважаю, що читати в нашій країна стали більше. І читати стали якісніше. Вважаю, що частка україномовної, прогресивної літератури потрошку збільшується, але лише за рахунок самих авторів, приватних книговидавців. Тому хочу вклонитися і побажати нашій літературній і культурній еліті в широкому розумінні цього слова, - перемоги. Перемоги над державою. Ідіть вперед, не звертаючи увагу на каміння, що летить вам у спину, бо це того варте. Варте, бо в люди зможуть оцінити ваші зусилля- не сьогодні, так в найближчому майбутньому! Слава Україні!

Я переконаний, що людство вже давно має ліки від усіх хвороб. Ба навіть знає безліч способів, як запобігти цим хворобам, як тримати не тільки своє тіло, але й душу в урівноваженному стані і померти з посмішкою на обличчі. Я впевнений - цей захістний скафандр є, от тільки більшість цією інформацією не володіє. Навіть, якщо дехто і знає, навряд має можливість, силу волі, абощо, щоб напротязі усього життя обмежувати себе у різних дрібничках в аж занадто привабливій обгортці.

Мені здається, що з душею у наших людей справи набагато кращі, ніж з організмом - таким, на перший погляд, невибагливим, але ще більше підступним. Він багато років пропускає через себе стільки разної гидоти, що одного дня нам обов"язково треба буде відповісти за знущання. Дуже близька мені людина отримала інсульт. І я в розпачі - по перше, через те, що важко звикнути до змін, що нажаль несе за собою інсульт, а подруге - взагалі. Тобто, я відчув несамовитий потяг до здорового образу життя, але навряд витримаю цей правильний образ.

Якщо коротко - скажу, що навряд чи я за своє життя мав більш паскудний психологічний стан, ніж останні два-три дні. Але треба все збирати до купи....

Сьогодні зустрів чувака, якого не бачив років десять. Колись навчались разом у школі. Зустрічі дуже зрадів. І хоча ніколи особливо не товаришували (ну, горілку та портвейн разом пили - ну і що?), все одно зрадів - старим знайомим завжди радію, а з кожним роком ця радість навіть зростає, бо не молодіємо, а навпаки. Така собі примара з минулого...

Але після кількадесяти хвилин спілкування стало сумно. Бо ця людина ані трохи не змінилась. А це дійсно сумно. Він виглядав виснадженим, втомленим від життя, а оптимізму від погляду у прекрасне майбутнє годі було чекати. Він називає це кризою середньго віку. А я називаю це повною безпорадністю не тільки перед життям, але й перед своїм я - внутрішнім світом, що на відміну від зовнішніх факторів впливу, повністю нам підвладне. Дивним чином враження від розмови підтвердилися фразою з пісні, що якраз грала в магнітолі -" you wait for nothing and it never comes..."

Так, жити так, як тобі наказує життя - це не життя. Не розуміти того, що життя є таким, яким ти його бачиш - це злочин проти себе. Але ж за такі злочини ніхто не карає. І якщо ти цього не розумієш, то навіть не зможеш покарати сам себе.

Life's what you make it - celebrate it

Anticipate it - yesterday's faked

Nothing can change it - life's what you make it

Everything's alright....)))))

Феномен пана Поплавського не обговорюють тільки люди позбавлені зору та слуху. Так само, як і феномен нашого головного державного телеканалу УТ-1. Варто було мені зайнятися аналізом нашого ТБ простору (після тривалої перерви) - варто. Я, нарешті усвідомив, що 99% музичного телеефіру на УТ 1 надійно тримає в лапах свого неперебореного та невмирущего таланту пан Поплавський! Театр Поплавського створений в найкращих традиціях совєтського шоу- бізу, так само як і пропаганда Поплавськогонавіть не як співака, а як ідола і об"єкта жертвоприношень.

Дивлячись на заповнений Палац Україна можна побачити такі овації і сльози, які я не бачив на концертах дуже відомих західних співаків - Depeche Mode, A-ha чи Chris Rea. Це навіть сильніше за сера Елтона Джона! Спостерігаючи це три дні поспіль навіть починаєш вірити, що Поплавський - "ето наше всьо". Він не юний орел - він цепелін, що накрив усю Україну силою свого таланту. І нікуди ти не подінишся, бо якщо ти не любиш його пісень, ти швидче завсе не знаєшся на якісній музиці і нияки Шопени з Генделями не виправдають тебе.

Я думаю, що така тривала щоденна атака поплавщини з УТ 1 залишає нормальній людині тільки два варіанти: або видалити УТ 1 з пам"яті телевізора, або... або повірити  в те, що Поплавський не тільки має право називати себе популярним, а ще й називати себе Співаком! Просяктися його талантом і приєднатись до армади фанів і знищити колекцію Ролінгів, Депешей та Мертвих півнів! 

Щось в моєму житті негараз, якщо я три дні поспіль втикав в голубий екран. Треба щось змінити...